КАТЕРИНА САМОЙЛЕНКО 10 Чорна нить уже дісталася цього берега, уже майже торкнулася чобіт князя Невриди, та Івейл різко повернув і відійшов від човна. Корвін обвів присутніх оком: ніхто, окрім нього, здавалося, ні фігур, ні нитей не побачив — як це завжди й бувало. Коли крук і сам поглянув на протилежний берег ріки, Мойр там більше не було. До Корвіна підійшов той, кого князь Саверу називав братом — генерал Даннаміс, кузен, один з найближчих друзів, один із небагатьох членів зграї, що зумів зберегти людську подобу. Він виріс за спиною князя безшумно, так, що ніхто більше не відчув його присутності, навіть попри його високий зріст — він був на голову вищий від Корвіна — та широкі натреновані плечі військового. — На півночі Невриди новий колот. Селяни вийшли на вулиці. Озброєні. Вони рухаються до Вовчого маєтку, — промовив Дан ледь чутно. Корвін скосив погляд на Івейла, а слідом — на Фелана. — Сформуй флок із тих, кому підвладна пам’ять, — Корвін нахилився до самого вуха Дана, потурбувавшись затулити рота рукою. — Необхідно зупинити їх, але обійтися без кровопролиття. Головне, не скип’ятити їм мізки. Вони іще нам знадобляться. Генерал Даннаміс кивнув, та вже мав намір піти, але Корвін жестом спинив його. — Пал знайшов тих, хто орудував у Вовчого маєтку? — Так, проводить допит. — Добре. Їхні мізки можна скип’ятити. Дан безшумно минув субординатів та зупинився коло Лії. — Втратити брата — найгірший біль, — він простягнув до неї руку. Вона здригнулася, відчувши на долоні прохолоду його шкіри. Лія опустила очі. У долоні генерала лежав мішечок, що пахтів, як насіння квітів. — Мені здається, вони йому сподобалися б. Їхні із Феланом погляди перетнулися. Генерал підморгнув старшому субординатові. Той лише відвів збайдужілі очі. — І, здається, не лише йому, — промовив крук, коли княжна вдячно потисла йому долоню.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx