КАТЕРИНА САМОЙЛЕНКО 12 Як би швидко не біг вовк, він не міг наздогнати човен, який, здавалося, плив понад водою, зовсім не торкаючись плеса. Фелан випнувся на скелю, набрав розгін і майже стрибнув у ріку, та його спинив погляд. Маленький хлопчик, що сидів у човні, подивився на нього. Його величезні сірі очі, похмурі, наказували зупинитися. Фелан уп’явся кігтями у землю і завив, вторуючи вовку із човна. Над поділлям здійнявся вітер. Розкотився розгонистий вигрім. У небі, спочатку ледь-ледь, та через мить чіткіше, запалали два багряних, ніби скривавлених, місяці. Виття тягнулося, сповнене скорботи та розпачу. І йому слідувала луна сотні вовчих голосів. Плече Лії вислизнуло з-під руки Івейла. Біла вовчиця сіла край води, завівши прощальну пісню. Побіч неї стали й інші, і пісня їхня полинула луною над рікою і долиною. Кожна нота заливала місяці кривавим світлом усе більш, поки кожен мешканець Прихованого світу, здійнявши очі до неба, не здригнувся від незбагненного смутку, що несподівано вразив серце. Неврида потонула у витяжному вовчому голосінні, що відлунком простягався поміж дерев Вовчого лісу, де скоро мала зрости іще одна сосна. Вовк, що стояв у човні Переправника, завив разом з членами своєї зграї, яких йому більше не судилося побачити. Його крик лунав, поки хлопчик не обійняв вовка, ховаючи обличчя у чорному хутрі. Вони так і сиділи, доки човен не розчинився в імлі. Ледь вони зникли, Фелан кинувся геть. Ніхто його не спиняв. *** Місяці у небі збагряніли, коли свита Натаїра організувала бівак. Розпалили три ватри: для солдатів, для вищих чинів та третю — для князя. Рисаків вишикували колом, не звільняючи тварин від збруї на ніч. Натаїр, знявши Ріну з коня, прокрокував до вогнища. Вона попрямувала за ним, слухняно сіла на вказане місце та втупилася на
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx