4. ГОСПІТАЛІЗАЦІЯ Швидка прибула скоро, але для Перкі час розтягнувся. Спостерігаючи, як Ребекка корчиться й стогне на землі в оранжереї, він мимохіть узяв її за руку. —Спокійно, старенька, лікарі вже їдуть, — повторив він кілька разів. —Незабаром поправишся, — сказав він, коли санітари всадовили її в крісло, наділи кисневу маску й покотили в карету. Здавалося, він дивиться німий фільм, у якому його власні заспокійливі слова звучали як кепсько записаний закадровий голос. Аж тут Перкі побачив Вільму й Алана Фослі, що вийшли на моріжок. —Усе добре, — запевнив він їх. — Усе гаразд. Санітари й собі так само запевнили Перкі, сказавши, що напад був несильний. Та від їхнього заспокоєння легше йому не стало, тільки настрій зіпсувався. Залишалося лише сподіватися, що вони помилилися й лікар дасть гіршу оцінку. Рясний піт стікав по ньому, а він перебирав у голові варіанти: «Найкращий сценарій: їй кінець, і я підроблю заповіт. Непоганий: вона виживе й швидко допише останній роман». Але, збагнувши реальність найгіршого розвитку подій, він аж пересмикнувся. За ним Ребекка виживе, але залишиться калікою — можливо, навіть овочем, який більше не зможе писати й лише тягтиме ресурси.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx