5. БЕЗ НАЗВИ. У ПРОЦЕСІ (РОМАН ПРО НАСТАВНИЦЮ МІС МЕЙ № 14) С. 1 Щоб обігріти крихітний клас старенького пасторського будиночка в Селкірку треба був зовсім дрібний вогник. Знаний своєю ощадливістю настоятель тамтешньої парафії, преподобний Ендрю Бітті, вважав це великою перевагою. На противагу скромності чоловіка, його дружина Флора була навдивовижу щедра. Вона прийняла життя в простоті, коли грошей негусто, і навчилася поводитися в повсякденні, як висловлювався чоловік, «практично». Жодна скрута не могла зламати її духовної щедроти. Ендрю ж не просто приймав це — він обожнював дружину за цю рису. Подумати лишень: настільки чудова, вродлива жінка облишила високе товариство Лондона заради бідного життя, яке міг запропонувати він. Це лише підтримувало його віру в праведність свого покликання й чистоту її кохання. Біля вогника щулилися їхні дві доньки, що успадкували Флорину духовну щедроту. Старша, сімнадцятирічна Аґнеса Бітті, красуня з білосніжною шкірою, відкинула пасмо чорного волосся, щоб краще бачити сторінку «Щомісячника леді». — Шикарне вечірнє вбрання! Марґарет, ти тільки поглянь, — захоплено вигукнула вона, показуючи
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx