2. ЯСМІН ЇДЕ В ЙОВІЛЬ Івонн Крофт узяла примірник книжки Ребекки Наварро «Ясмін їде в Йовіль». Її дратувала материна пристрасть до історій про наставницю міс Мей — серії дешевих дамських романів, — але від цього тяжко було відірватися. Інколи чтиво так її захоплювало, аж ставало дещо тривожно. Івонн сиділа в позі лотоса у великому плетеному кріслі, яке разом з односпальним ліжком, дерев’яною шафою, тумбою та мініатюрною раковиною було частиною простого вмеблювання крихітної кімнатки сестринського гуртожитку лондонської лікарні святого Губбіна. Вона жадібно поглинала останні дві сторінки книжки — кульмінацію роману — хоч і прекрасно знала, чим усе скінчиться. Хитра звідниця міс Мей (яка в кожній книжці Ребекки Наварро поставала в різних іпостасях) викриє підступи негідника сера Родні де Морні, а чуттєва, гаряча й нестримна Ясмін Делакур возз’єднається зі своїм справжнім коханням, молодцем Томом Резніком. Усе так само, як у попередньому романі Ребекки Наварро — «Люсія їде в Ліверпуль», де чарівлива головна героїня разом із чиновником ост-індійської компанії Квентіном Гаммондом рятується від викрадачів із контрабандистського судна, що везе її в рабство до поганця Мільберна Дарсі. Та попри те, читала Івонн захоплено, поринувши у світ любовних пригод — такий далекий від реальності восьмигодинних вечірньо-нічних змін у відділенні для літніх пацієнтів, де вона доглядала за кволими, немічними
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx