17 обличчі відобразилося тільки полегшення. Дивлячись в очі Річарда, я трохи задовго мовчала, розуміючи, що втрачаю можливість для запитання, що вона втікає, наче пісок крізь пальці. — От і гаразд, та й моя поїздка у Манчестер була вдалою. На думку Джеймса, йому завжди треба їздити разом зі мною, але я й сам чудово даю раду. Можливо, він сердиться тільки тому, що я забуваю виписати квитанції. Я вже казав йому, що тримаю їх у голові не згірше, ніж якби вони були в кишені піджака. — Він замовк, не зважаючи на Пака, який обнюхував його. — Ти якась мовчазна. — Річарде, я прочитала сьогодні листи повитухи. І лікаря, який приймав останні пологи. — А я ледь не забув. Він сягнув рукою у глибини зеленого оксамитового камзола, випромінюючи дитячу втіху. Я чекала, і за мить він, витягнувши руку з кишені, поклав мені на долоню дивну річ — маленький срібний меч, завдовжки як ніж для розрізування листів, з блискучим золотим руків’ям. Проте його кінчик був затуплений, а з усіх боків на мініатюрних гачечках звисали маленькі кульки. Я повернула іграшку в руці, і вона мелодійно задзвеніла. — Це брязкальце. — Річард весь аж сяяв від захвату, а тоді струснув іграшку так, що вона задзвеніла, як кінський запряг, що зненацька зупинився на бігу. — Подивися, дзвіночки. Для нашого сина. Він навіть не спробував приховати тугу в голосі. Я подумала про замкнену шухляду в одній зі спалень. У ній лежало з пів дюжини речей, які він купив у попередні рази — шовкова сумочка з нашими ініціалами, коник зі слонової кістки, який поміщався на долоні. У довгій галереї стояли лицарські обладунки, куплені на честь того, що мій живіт уперше почав збільшуватися. Його віра в те, що він матиме дитину, була чиста й сильна, як стрімкий потік, навіть коли він продавав вовну у Престоні, то не міг пройти мимо ремісника, який продавав мініатюрних тваринок, або ж у крамниці нашого кравця не накинути оком на сувій шовку, що переливався
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx