18 перламутром. В останньому випадку він просто не знав, буде у нас син чи донька, а я нічого і не просила, поки не стала матір’ю. Кожен дарунок від нього був символом моєї поразки, і мені хотілося усе те спалити і дивитися, як небо ковтає дим, що піднімається з димаря. Водночас я розмірковувала про те, де би опинилась без свого чоловіка, і тоді моє серце повнилося стражданням, бо він приносив мені щастя, а я дала йому всього лишень три втрати, душі яких розвіяв легесенький вітерець. Я зробила ще одну спробу: — Річарде, може ти хочеш мені щось розповісти? Зблиснула його сережка, і він уважно подивився на мене. Пак позіхнув і вмостився на килимі. Звіддалік, з нижнього поверху, Річарда покликав низький голос. — Внизу Роджер, — сказав він. — Треба йти до нього. Я з полегшенням поклала брязкальце на крісло, а Пак почав його допитливо обнюхувати. — Тоді я теж спущуся. — Я піднявся тільки перевдягнутися. Ми збираємося на полювання. — Але ти цілий ранок їхав верхи. Він усміхнувся: — Полювання — це не їзда верхи, а полювання. — Тоді я з вами. — Ти готова до цього? Я усміхнулася і знову повернулася до своїх суконь. * — Флітвуд Шаттлворт! Що я бачу, яка ж ти бліда! — голос Роджера гучно застугонів у дворі конюшні. — Ти біліша за сніжинку, але вдвічі гарніша. Річарде, ти не годуєш своєї дружини? — Роджере Ноувелле, ви таки вмієте дати жінці відчуття власної неповторності, — усміхнувшись, промовила я, сідаючи на коня.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx