20 — Є така надія. То буде найпишніше весілля у королівстві уперше за багато років. — Цікаво, яка в неї буде сукня, — подумала я вголос. Роджер не почув мене через гавкотіння собак, і вони з Річардом рушили з двору розпочинати полювання. Я збагнула, що з гончаками на повідках затівається гонитва за оленем, і пожалкувала, що не запитала про це раніше. Зацькований олень, який б’є на всі боки рогами і закочує очі, — не надто приємне видовище. Полювання на будь-яку іншу тварину я би ще якось пережила. Я замислилася, чи не повернути додому, але ми вже заїхали в гущавину, тому погнала коня вперед. Підручний Едмунд мчав поряд із гончаками і стримував їх. Я краєм вуха чула уривки їхньої притишеної розмови, але мовчки їхала вслід, поки ми пробиралися між деревами. У пам’яті зринула нещодавня картина: розлита кров, осклілі очі і незнайома жінка із золотавим волоссям. — Річарде, — втрутилась я у їхню розмову. — На наших землях вчора був порушник. — Що? Де? — Десь південніше від будинку, в лісі. — А чому Джеймс мені нічого не сказав? — Бо я йому не розповідала. — То зайду бачила ти? А що ти там робила? — Я… вийшла на прогулянку. — Я ж казав тобі не виходити з дому самій. Ти могла заблукати, або потрапити у капкан і… поранитися. Роджер мовчки слухав. — Все гаразд, Річарде. До того ж це був не чоловік, а жінка. — Що вона робила? Вона заблукала? У ту ж мить я збагнула, що розповідати йому про кроликів не варто, бо не зможу підшукати потрібних слів, щоб описати побачене. — Так, — зрештою відповіла я.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx