22 що не дасть, — Роджер зробив паузу, аби справити більше враження, — прокляла його. Чоловік пішов собі далі й раптом почув, як мала щось тихо проказує у нього за спиною, так ніби з кимсь розмовляє. У нього по тілу забігали мурашки. Спочатку йому здалося, що то вітер, проте коли озирнувся, вона пильно дивилася на нього своїми чорними очима, а її губи щось шепотіли. Чоловік умить дав ходу, але не пройшов і тридцяти ярдів, як почув, що за ним хтось біжить, а потім щось величезне, подібне на чорного собаку накинулося на нього і, поваливши на землю, покусало геть усього. — Щось подібне на чорного собаку? — перепитав Річард. — Раніше ви казали, що то був чорний собака. Роджер пропустив його слова повз вуха. — Джон закрив обличчя руками і просив пощадити його, а коли розплющив очі, пса вже не було. Щез. А з ним і дивна дівчина. Хтось знайшов його на стежці і довів до найближчого заїзного двору, але сам він заледве міг рухати руками й ногами. Не міг і говорити. Одне його око так і не розплющилося, половина обличчя скривилася. Торгівець залишився на заїзному дворі, але наступного дня та дівчинка з’явилася знову й нахабно попросила у нього пробачення. Вона твердить, що не хотіла проклинати його, проте не змогла впоратися зі своєю відьомською силою. — Вона зізналася? — я згадала вчорашню дівчину. — А яка вона з вигляду? — Відьма як відьма. Дуже кістлява і зухвала на вигляд, чорнява, обличчя понуре. Моя мати каже ніколи не довіряти чорнявим людям, бо у них зазвичай ще й така сама чорна душа. — У мене чорняве волосся. — Ти хочеш дослухати? У дитинстві матір погрожувала зашити мені рота. Вона удвох із Роджеровою матір’ю мали би про що поговорити. — Пробачте, — відповіла я. — То цей чоловік одужав?
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx