15 Хотів би я розповісти, що ми вели довгі захопливі розмови і зберегли міцну дружбу протягом усіх підліткових років (вона була б для когось прекрасним другом), та, здається, ми не говорили взагалі. Ходили в кіно, на вечірки та дискотеки і — боролися. Боролися у її спальні і в моїй, у її вітальні і в моїй, у спальнях на вечірках і у вітальнях на вечірках, а влітку — на різноманітних газонах. Билися через одне й те саме старе, як світ, питання. Часом я так стомлювався від намагань торкнутися її грудей, що пробував помацати її між ногами, і це здавалося смішною самопародією: наче намагався позичити п’ятірку, а після відмови попросив пів сотні. У школі (а це була школа тільки для хлопчиків) між нами циркулювали запитання: «Добився хоч чогось?», «Вона дала тобі хоч щось?», «Як багато вона тобі дозволила?» тощо. Часом запитували насмішкувато, передбачаючи відповідь «ні»: «Ти нічого не отримав?», «Тобі не дісталося і краєчка цицьки?» Тим часом дівчатам доводилося задовольнятися безособовими формулюваннями. Пенні використовувала вираз «входити в…»: «Поки не хочу, щоб у мене входили», — у стотисячний раз забираючи мою руку від своїх грудей, терпляче і, може, трохи сумно пояснювала вона (бо, схоже, розуміла, що одного дня, хоч і не тепер, муситиме впустити в себе, і коли це станеться, їй не сподобається). Напад і захист, вторгнення і відштовхування… немовби груди були маленькими об’єктами власності, незаконно присвоєними протилежною статтю, — вони були наші по праву, і ми жадали їх повернути. Однак, на щастя, у ворожому таборі були зрадники, п’ята колона. Деякі хлопці знали ще інших хлопців, чиї
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx