16 подружки «дозволяли» що завгодно; часом ті дівчата, схоже, активно допомагали в домаганнях до себе ж. Звісно, ніхто не чув, щоб дівчина аж роздяглася чи навіть зняла або послабила застібки білизни. Це був би занадто активний колабораціонізм. Наскільки я розумію, ті дівчата просто заохочували доступ до тіла поведінкою. «Вона втягує живіт і все таке», — схвально відгукнувся про дівчину свого брата Клайв Стівенс; мені знадобився майже рік, щоб осягнути смисл цього маневру. Не дивно, що я пам’ятаю ім’я цієї втягувачки живота — Джудіт; десь у глибині душі я досі хочу з нею познайомитися. Розгорніть будь-який жіночий журнал — і побачите ті ж самі повторювані скарги: чоловіки — ті маленькі хлопчики десять, двадцять чи тридцять років по тому — безнадійні в ліжку. Їх не цікавить «прелюдія»; вони не хочуть стимулювати ерогенні зони представниць протилежної статі; вони егоїстичні, жадібні, незграбні й невмілі. Неможливо позбутися відчуття, що ці скарги — така собі іронія. Тоді, давно, ми хотіли лише прелюдії — а дівчат вона не цікавила. Їм не хотілося, щоб їх торкалися, пестили, стимулювали, збуджували; вони фактично відбивалися у відповідь на наші спроби. Тож зрештою не дуже дивно, що ми в таких заняттях не досягли значних висот. Протягом двох чи трьох вкрай важливих для формування років нам дуже наполегливо повторювали: забути й думати про таке. Між віком чотирнадцять і двадцять чотири роки прелюдія перетворюється з того, чого хлопці хочуть, а дівчата — ні, на те, що жінкам потрібне, а чоловікам видається
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx