1. ЕЛІСОН ЕШВОРТ (1972) Зазвичай ми ледь не щовечора сновигали парком за рогом неподалік від мого будинку. Я жив у Гертвордширі, але так само міг би мешкати в будь-якому передмісті в Англії: то було таке типове передмістя із типовим парком — за три хвилини від дому, навпроти купки крамниць (супермаркет VG, газетний магазинчик, винний магазинчик). Ніщо навколо не вказувало на географічні координати місця твого перебування; якщо крамнички працювали (а вони зачинялися о п’ятій тридцять, по четвергах — о першій, а по неділях не відчинялися взагалі), то можна було зайти до газетяра й зазирнути до якогось місцевого видання, але й це не завжди дало б достатню підказку. Нам було по дванадцять чи тринадцять років, ми нещодавно віднайшли для себе іронію — або, принаймні, щось таке, що я пізніше ідентифікував як іронію: дозволяли собі гойдатися на гойдалках, каруселі та інших дитячих забавках, що іржавіли в тому парку, лише тоді, коли могли вдатися до певної свідомої іронічної відстороненості. Ми або вдавали неуважність (для цього зазвичай пасували насвистування, базікання, крутіння в руках недопалка чи пачки сірників), або загравали з небезпекою — зістрибували з гойдалок, коли вони злітали якнайвище, заскакували на карусель, коли вона крутилася якнайшвидше, звисали з краю гойдалки- човника, аж поки вона не сягне ледь не вертикального
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx