11 цього найбруднішого й найжахливішого винаходу початку сімдесятих. Тож який сенс мали всі ці милощі? Правда в тім, що жодного; ми просто губилися в темряві. Дрібка імітації (станом на 1972 рік я бачив поцілунки у виконанні: Джеймса Бонда, Саймона Темплара, Наполеона Соло, Барбари Віндзор, Сіда Джеймса чи, може, Джима Дейла, Елсі Таннер, Омара Шарифа і Джулі Крісті, Елвіса та численних інших чорно-білих людей, на яких полюбляла дивитися мама, хоча вони ніколи не хитали головами з боку в бік); дрібка залежності від гормонів; дрібка тиску з боку однолітків (Кевін Банністер та Елізабет Барнс уже багато тижнів займалися цим як пара); дрібка сліпої паніки… в цьому не було усвідомленості, бажання чи задоволення, хіба що незнайоме й помірно приємне відчуття теплоти всередині тіла. Ми були маленькими тваринами, та це не значить, що до кінця тижня вже зривали одне з одного майки; таким чином ми, метафорично кажучи, почали обнюхувати одне одному під хвостом, і запах виявився не таким уже й відразливим. Та послухай, Лоро. На четвертий вечір наших стосунків я нагодився до парку — а Елісон сиділа на лавці, обвивши рукою Кевіна Банністера, тоді як Елізабет Барнс зникла з поля зору. Ніхто — ані Елісон, ані Кевін, ані я, ані сексуально непосвячені йолопи, які зависали на краю гойдалки-човника, не пустили про це й пари з вуст. Я застиг, уражений, зашарівся й раптом забув, як рухатися й не думати при цьому щосекунди про кожну кінцівку й частину тіла. Що робити? Куди бігти? Я не хотів битися; не хотів сидіти там із ними
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx