«П’ять четвертинок апельсина» Джоан Гарріс
13 Долийте ще алкоголю й чекайте.Щомісяця перевертай те сулію, щоб цукор не кристалізувався. Через три роки алкоголь знебарвить вишні, просочить їх до кісточок, до крихітних серединок, а сам натомість стане рубіново- червоним, їдким, виразним, з ароматом пізньої осені. Наливайте настоянку в лікерні чарочки з тонкого скла, подавайте до них ложечки, щоб витягувати вишні, і не ковтайте одразу, дайте вимоченій ягоді розчинитися під язиком. Розколіть зубами кісточку, щоб вивільнити з неї залишки лікеру, і потримайте її в роті, поганяйте кінчи ком язика: туди-сюди, уверх-униз, ніби намистину з чо ток. Спробуйте згадати час, коли вишні дозріли, те літо, ту спекотну осінь, коли пересох колодязь, коли ми зна йшли осині гнізда. Час минув, ми його втратили та знову віднайшли у твердому серці ягоди… Так, знаю, знаю. Вам кортить, щоб я перейшла до суті. Але манера оповіді й час , необхідний для оповіді, важливі так само, як і все інше… Мені знадобилося п’ятдесят п’ять років, щоб про це заговорити. Тож до звольте зробити це так, як я хочу. Коли я повернулася до Ле-Лавеза, то була майже впевнена, що ніхто мене не впізнає. А проте я відкрито, навіть сміливо показалась у селі. Якщо хтось мене впіз нав, якщо комусь вдалося вгадати в моїх рисах материні, я хотіла дізнатися про це одразу. Я хотіла з’ясувати, в якому була становищі. Ящодня ходила до Луари й вмо щувалась на пласкому камені, де ми з Кассі вудили линів. Стояла на платформі нашого Спостережного Пункту. Деяких Стоячих Каменюк уже немає, але збереглися кілки, на які ми вішали свої трофеї, вінки та стрічки, а також голову Старої Мами, коли ми нарешті її впійма ли. Я пішла й до тютюнової крамнички Брассо — там тепер заправляє його син, але старий ще живий, очі
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx