«П’ять четвертинок апельсина» Джоан Гарріс
15 я пам’ятала ферму охайною, квітучою та галасливою— коні, кози, кури, кролі…Мені подобається думати, що ті дикі кролики, які бігають через північне поле, можуть бути нащадками наших, бо я подекуди помічала білі пля ми на коричневому хутрі. Щоб задовольнити цікавість суспільства, я вигадала історію про дитинство на бре тонській фермі. Пояснила, що купила землю задешево. Прикинулася вбогою та вибачливою. Дехто зі старо жилів поглядав на мене з підозрою, думаючи, мабуть, що фермі належало б назавжди залишитися пам’яткою. Я носила чорне й ховала волосся під купою шарфів. Як бачите, я була старою від самого початку. Незважаючи на це, мене прийняли лише через дея кий час. Люди поводилися ввічливо, проте непривітно, а оскільки я від природи не вмію бути товариською— мати називала мене вовкуватою, — так і продовжува лося. Я не ходила до церкви. Знаю, який вигляд це мало, але я не могла примусити себе піти. Зарозумі лість або ж непокірність, з якою мати назвала нас не на честь святих, а на честь фруктів… І тільки крамничка допомогла мені стати частиною громади. Спочатку це була невеличка крамничка, хоч я завжди хотіла її розширити. Це сталося через три роки після моєї появи тут, і гроші Ерве майже скінчилися. Будинок знову був придатним для життя, проте земля досі сто яла без діла: усього лише десяток дерев, овочева гряд ка, дві карликові кози, кури й качки — я нескоро змо гла б мати із неї зиск. Я почала випікати пироги на продаж — бріош та імбирний кекс за місцевими ре цептами, а також фірмову бретонську випічку матері, тонкі млинці, фруктові тарти, сабле , печиво, горіхові кекси, хрустики з корицею… Спочатку я продавала їх місцевій пекарні, а потім стала торгувати просто на
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx