«П’ять четвертинок апельсина» Джоан Гарріс
18 і досі лише брудні дороги, що розходяться від головних перехресть. Там ось, позаду—церква, а там—пам’ятник на площі Мучеників, сквер і фонтан за ним, потім на вулиці Мартіна і Жана-Марі Дюпре — поштове відді лення, м’ясна крамницяПеті, кафе «Погана репутація», бар-тютюн, на сходах якого, поряд із підставкою, пов ною листівок із зображенням військового меморіалу, сидить у кріслі-гойдалці старий Брассо. Навпроти роз ташовані крамничка «Квіти—Ритуальні послуги» (по хорон і поминки, завжди пристойні ціни для мешканців Ле-Лавеза), жовта поштова скринька й універмаг — досі у володінні сім’ї Трюріан, на щастя, тільки нещо давно повернувся молодший онук. За головною вулицею бринить Луара, темна й тиха, як змія на сонечку, і широка, як пшеничне поле. Її по верхню перерізають островки й перемілі, що здаються туристам, які під’їжджають з боку Анже, такими ж міц ними, як і дорога під колесами їхніх авто. Звичайно, усе зовсім навпаки. Мандрівні острівки постійно пересу ваються. Під поштовхом бистрих темних вод вони за нурюються і виринають, ніби повільні жовті кити, за лишаючи в кільватері маленькі коловертні. Із човна вони здаються безпечними, але для плавця становлять смертельну небезпеку: зворотний прибійний потік без жально тягне під спокійну воду, затягує необережного, щоб там тихенько, непомітно поглинути… У старій Луарі досі водиться риба. Лині, щуки та вугрі розрос лися до гігантських розмірів на каналізаційних відходах і всілякій гнилизні з верхоріччя. Мало не щодня тут побачиш човни, хоча рибалки викидають за борт по ловину того, що впіймають. Біля старої греблі стоїть сарайчик Поля Ур’я, де він гендлює рибальською снастю та блешнями, буквально
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx