«П’ять четвертинок апельсина» Джоан Гарріс
19 на відстані плювка від того місця, де ми з Кассі раніше рибалили, аЖаннет Ґодін вкусила водяна змія. Біля ніг Поля лежить його старий пес, жахливо схожий на того брунатного дворнягу, що всюди таскався за ним у ми нулі часи, а сам Поль теліпає у воді шматком мотузки, ніби сподіваючись щось там упіймати. Цікаво, чи він пам’ятає? Інколи я ловлю на собі його погляд—він один із тих, хто часто дивиться на мене,— і в цей момент я майже впевнена, що так, пам’ятає. Він, ясна річ, постарішав, як і ми всі. Його кругле бліде об личчя потемніло, стало мішкуватим і понурим. Криву лясті вуса кольору пережованого тютюну. Кінчик цигар ки між зубами. Темно-синій берет, натягнений на череп. Він переважно мовчить, бо ніколи не був балакучим, але дивиться поглядом побитого пса. Він любить мої млинці та сидр. Можливо, саме тому він ніколи нічого не казав. Ніколи не здіймав галасу. 4 На шостому році мого перебування тут я нарешті від крила млинцеву . До того часу я вже мала відкладені гроші, до мене звикли й прийняли до громади. Я найня ла хлопця працювати на фермі — він був з Курле й не мав жодного стосунку до тих самих родин,—а ще взяла на роботу дівчину—допомагати обслуговувати клієнтів. Я починала з усього лише п’ятьох столиків—мій секрет завжди полягав у тому, щоб починати з малого і не дра тувати людей. Згодом я подвоїла їхню кількість, до то го ж у погожі дні я виставляла столи на терасу. Усе було дуже просто. Меню обмежувалося гречаними млинцями з начинками на вибір, якоюсь одною стравою дня й десертами. Як бачите, я могла дати собі раду на
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx