«П’ять четвертинок апельсина» Джоан Гарріс
20 кухні, а Лізі доручала приймати замовлення. Свій заклад я назвала «Малиновий млинець», на честь фірмової страви—солодкого млинця з малиновим кулі й домаш нім лікером, й усміхалася до себе, уявляючи їхню реак цію, якби вони дізналися… Декілька постійних клієнтів почали називати це місце «У малини», і від цього моя усмішка ставала ще ширшою. Саме тоді на мене знову звернули увагу чоловіки. Розумієте, за мірками Ле-Лавеза я була досить забез печеною жіночкою. На той час мені ледве виповнилося п’ятдесят. До того ж я вміла готувати й вести хазяй ство… До мене залицялося кілька чоловіків: хороші й чесні, як Жильбер Дюпре і Жан-Луї Лелассен, і лі ниві, як Рамбер Лекоз, якому кортіло отримати довічне харчування. Навіть Поль, милий Поль Ур’я з обвисли ми прокуреними вусами й постійним мовчанням. Певна річ, питання про щось таке навіть не стояло. Я не могла дозволити собі піддатися такій дурній спокусі. Не те щоб мене це нітрохи не бентежило, але я не могла. Я мала справу. У мене були материна ферма та спо гади. Чоловік змусив би мене все це полишити. Тоді я вже не змогла б приховувати справжнє обличчя, і на віть якби селяни пробачили моє походження, вони б навряд чи змирилися з шістьма роками брехні. Тому я відмовлялася від усіх пропозицій, несміливих і зухва лих, допоки не зажила спочатку репутації безутішної, згодом — неприступної, а відтак — підстаркуватої. Я прожила в Ле-Лавезі майже десять років. В остан ні п’ять я запрошувала Пісташ із сімейством на літню відпустку. Я спостерігала, як діти з цікавих окатих паку ночків перетворювались на маленьких яскравих пташок, що на невидимих крилах літали моїми лукою та садом. Пісташ — хороша дочка. Моя таємна улюблениця
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx