«П’ять четвертинок апельсина» Джоан Гарріс
21 Нуазетт більше схожа на мене — лукава й бунтівна, з моїми чорними очима й сповненим дикунством і проти річчями серцем. Ямогла вмовити її залишитися поряд— вистачило б слова чи усмішки,—але не зробила цього. Мабуть, страхалася, що перетворюся на свою матір. Во на слухняно шле сухі листи. Її шлюб завершився сумно. Вона працює офіціанткою в нічному кафе в Монреалі. Відмовляється брати в мене гроші. А от Пісташ — це така жінка, якою могла стати Ренетт: пухка, довірлива, ніжна зі своїми дітьми й люта, коли необхідно їх захисти ти, м’яке брунатне волосся, а очі — зелені, як горішок, на честь якого я її назвала. Завдяки їй і дітям я навчилася знову переживати гарні моменти свого дитинства. Готуючи для них млинці й товстенькі ковбаски з яблу ками та запашними травами, я згадала, як бути матусею. Я варила для них варення з інжиру, зелених помідорів, кислих вишень та айви. Дозволяла бавитися з малими грайливими козенятами та згодовувати їм хлібні скорин ки йшматочки моркви. Ми годували курей, гладили м’які мордочки поні, збирали заячий щавель для кролів. Я по казала їм річку й навчила діставатися до сонячних об мілин. Попередила їх, не без колючки в серці, про всі небезпеки: змій, коріння, коловороти, хибкі піски — і примусила поклястися ніколи-ніколи там не плавати. Я показала їм ліси за селищем, найкращі місця для збо ру грибів, навчила, як відрізнити справжню лисичку від несправжньої та як знаходити в гущі дику лохину. Таке дитинство мало бути в моїх дівчат. Замість цього був дикий берег Кот-д’Армора, де ми з Ерве жили якийсь час: вітряні пляжі, соснові ліси, криті шифером кам’яні будинки. Я намагалася бути їм хорошою мамою, справ ді докладала всіх зусиль, але завжди відчувала, що чогось не вистачає. Тепер я розумію, що не вистачало саме
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx