«П’ять четвертинок апельсина» Джоан Гарріс
23 перигорського трюфеля, моєю єдиною спадщиною, а за п’ять років я до нього майже не зазирала. Звісно, я зна ла безліч рецептів напам’ять, тож мені не треба було їх перечитувати, та все ж… Мене навіть не покликали на оголошення заповіту. Я не знаю, коли вона померла, хоча точно можу вказати де — у старечому притулку «Ля Готрай» у Вітре, від раку шлунка. Її поховали на місцевому кладовищі, і я приїжджала туди лише раз. Могила розташована біля дальньої стіни, поряд із кон тейнерами для сміття. На пам’ятнику написано: Міра- бель Дартижан і вказані якісь дати. Я з подивом дізна лась, що мати брехала нам про свій вік. Навіть не знаю, що змусило мене вперше розгорну ти її альбом. Я проводила перше літо в Ле-Лавезі. Сто яла засуха, і Луара зміліла на пару метрів, оголивши зморшкуваті береги, потворні, ніби коріння гнилого зуба. Вибілені під сонцем коріння дерев переплітались у воді, і діти гралися між ними на відмілинах, хлюпаючи босоніж по коричневих брудних калюжах і тицяючи палицями в сміття, яке приносило зверху течією. До того часу я уникала навіть дивитися на альбом, відчува ючи якусь незрозумілу провину: наче я підглядаю, наче будь-якої миті зайде мати й побачить, що я читаю її див ні секрети… Насправді ж я не хотіла знати її таємниці. Таке буває, коли заходиш у темну кімнату й чуєш, як кохаються твої батьки. Внутрішній голос казав, що це неправильно, і мені знадобилося десять років, щоб зро зуміти — той голос був не материн, а мій. Як я вже казала, її записи були переважно незрозу мілі. Більшість зроблені незнайомою мовою—схожою на італійську, але вимовити її неможливо. Після декіль кох невдалих спроб розшифрувати я покинула цю спра ву. Рецепти були досить розбірливі, написані синім або
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx