«П’ять четвертинок апельсина» Джоан Гарріс
26 ли шумувати одразу, як тільки торкалися землі, — їх обліплювали брунатні оси, тож доводилося збирати плоди дерев’яними щипцями… Я показала йому мате рин трюфель, що бережно зберігається в олії, мов ко маха в бурштині, і всміхалася, спостерігаючи за тим, як він захоплено витріщає очі. Чи розумієте ви, чого варта така річ? Так, він потішив моє марнославство. Можливо, він ще й трохи самотній, а мені приємно було спілкуватися з чоловіком, який говорив зі мною однією мовою, зміг назвати трави у терріні, тільки скуштувавши його, і який сказав мені, що я надто гарна для цього місця та що це майже злочин… Можливо, я трохи розмріялася. Треба було краще пильнувати. Стаття вийшла через кілька місяців. Хтось приніс мені вирізку з журналу. Фотографія моєї млинцевої та пара абзаців. «У пошуках автентичної гурманської кухні відвідувачі Анже можуть попрямувати до престижного закладу “На солода у Дессанжів”. Якщо вони вчинять саме так, то безперечно проґавлять найзахопливіше відкриття моєї подорожі вздовж Луари…». Якщо чесно, я намагалася пригадати, чи згадувала при ньому Янніка. «За непо казнимфасадомпростогофермерського будинку творять ся справжні кулінарні дива». Купа нісенітниць про «нове життя, яке творчий геній цієї жінки вдихнув у традиційну сільську кулінарію» — нетерпляче, зі зростаючим від чуттям паніки я пробігла очима статтю в пошуках невід воротного. Одна-єдина згадка прізвища Дартижан — і все, що я так дбайливо вибудувала, почне розсипатися… Може здатися, що я перебільшую. Анітрохи. У Ле- Лавезі дуже добре пам’ятають війну. Тут є люди, які
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx