«П’ять четвертинок апельсина» Джоан Гарріс
28 паризького журналу приїхав брати в мене інтерв’ю, але я відмовилася з ним зустрічатись. Прохання про інтерв’ю приходили й поштою, але я їх ігнорувала. Якесь видав ництво запропонувало мені випустити книгу рецептів. Уперше «Малиновий млинець» наводнили мешканці Анже, туристи, елегантні люди в нових блискучих маши нах. Я завертала їх десятками. У мене були постійні клієнти й усього десять-п’ятнадцять столиків. Я не могла приймати так багато відвідувачів. Я відчайдушно намагалася поводитись, як завжди. Відмовлялась приймати бронювання. Люди купчилися в черзі просто на тротуарі. Мені довелося найняти другу офіціантку, але загалом я не зважала на зайвий ажіотаж. Навіть коли той невисокий ресторанний критик повер нувся, щоб посперечатися й переконати мене, я все одно його не послухала. Ні, я не дозволю публікувати свої рецепти в його колонці. Ні, книги не буде.Жодних фото графій. «Малиновий млинець» залишиться таким, який він є, — провінційною млинцевою. Я розуміла: якщо опиратися й далі, вони зрештою за лишать мене у спокої. Але шкоду вже було заподіяно. Тепер Лора та Яннік знали, де мене знайти. Мабуть, їм розповів Кассі. Він оселився у квартирі неподалік від центру Парижа й, хоч ніколи не любив листуватися, час від часу писав мені. Його листи рясніли оповідками про знамениту невістку й чудового сина. Що ж, після статті та зчиненого нею галасу знайти мене стало справою їхнього життя. Вони й Кассі з собою при тягнули, нібито як подарунок. Мабуть, думали, що ми розчулимося, побачивши одне одного через стільки ро ків, але хоч його очі трохи засльозилися, мої були абсо лютно сухими. У ньому мало що залишилося від стар шого брата, з яким мене так багато пов’язувало. Він
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx