«П’ять четвертинок апельсина» Джоан Гарріс
6 вираховуючи при цьому ціну нашого одужання. Вияви любові в неї були найелементарніші: дати облизати каструлю після приготування, дозволити вишкребти останнє варення зі слоїка, без усмішки пригостити жменькою диких суниць, зібраних на межі за городом і загорнутих у носовичок. За чоловіка в сім’ї був Кассі. З ним вона поводилася ще суворіше, ніж із нами. Ренетт крутила хлопцям голови ще навіть до підліткового віку, і мати марнославно пишалася виявленою до неї увагою. А я була зайвим ротом—ані другим сином, який міг би розширити ферму, ані дочкою-красунею. Я завжди була морокою й недоладьком, а після смер ті батька взагалі стала хнюрком і нахалюгою. Кістлява й темноволоса, як мати, з такими жмужицькими руками, пласкими стопами та широким ротом, я, мабуть, надто нагадувала її саму, бо дуже вже часто мамині губи кам’я ніли, коли вона дивилася на мене. У цьому було щось від стоїцизму та фаталізму. Ніби вона передбачала, що саме я, а не Кассі чи Рен-Клод, збережу пам’ять про неї. І не наче їй хотілося, щоб це був хтось більш підхожий. Можливо, саме тому вона й залишила мені нічого не вартий альбом, у якому нотатки та зізнання тіснилися на берегах упритул із рецептами, газетними вирізками й описами рослинних ліків. Це ніякий не щоденник, по вірте. В альбомі немає ані точних дат, ані впорядкова ності. Сторінки вставлені абияк, окремі аркуші пізніше зшиті дрібними стібками. Одні сторінки тонкі, ніби ци бульне лушпиння, інші ж вирізані з картону під розмір пошарпаної шкіряної обкладинки. Мати позначала події свого життя рецептами—власними кулінарними вина ходами або ж варіаціями старих добрих страв. Їжа була її ностальгією, її святкуванням, а готування й годуван ня — єдиним виявом творчості. Перша сторінка при
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx