27 · держака списа. Підкравшись якомога ближче до табору, посланець метнув спис. Той застряг в одній зі сторожових веж і стирчав там непоміченим майже три дні. На примарних просторах Дальньої Галлії ретельний опис конкретного місця давав певну психологічну розраду: хоча б один крихітний фрагмент карти можна було збільшити до точної картини реальності. У маленькому світі поля битви (два пагорби, берег річки, зарослі лісом схили й лабіринт із живоплоту) Цезар точно знав своє розташування. Тоді як нервії настромлювали римлян на свої списи, два легіони на чолі з правою рукою Цезаря Тітом Лабієном перейшли річку й захопили ворожий табір. «Із того узвишшя вони могли спостерігати, що відбувається в нашому таборі». Тепер всю битву можна було осягнути одним поглядом — налякані коні, оточення переповненого табору, нервії, що виринають із драговини трупів своїх товаришів. На стороні Цезаря воїни сьомого легіону повернулися спиною до дванадцятого легіону, щоб утворити подвійний фронт. Лише з височини вулиці Ельзас і вулиці Фонтен було добре видно римську позицію між живоплотами й цегляними будинками Отмона. Десь із цього вигідного розташування, «пожертвувавши всім заради швидкості», Лабієн послав у бій десятий легіон, який із гуркотом спустився з пагорба й піднявся на інший бік. Дивлячись на те, як автомобілі заїжджають на стрімку вулицю з лівого й правого боку, роблячи крутий поворот на автостоянку супермаркету перед мостом, легко уявити собі жах і силу того нападу. Можливо, хоробрість і знову здобута рішучість справді допомогли повернути колесо долі, як стверджує Цезар, однак його розповідь про подальші етапи битви вказує на важливіший чинник. Навіть без артилерії лісиста місцевість, за яку билися сорок тисяч римлян і сімдесят тисяч галлів (включно
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx