· 28 із союзниками нервіїв), була спустошена й оголена. Результат битви вочевидь пов’язаний із кращою видимістю. Це стало запорукою перемоги римлян. До того ж, можливо, саме тут, на берегах Самбри, Цезар знайшов рішення проблеми непроникних живоплотів. Ворогом, якого потрібно було здолати понад усе, був галльський ландшафт. Наступного року наприкінці літа, перед першими осінніми бурями Цезар воював із племенами белгів, які населяли горбисту місцевість між Па-де-Кале й Фландрією, вкриту полями й лісами. Остання сутичка відбулася десь на північ від Ам’єну. Подібно до сусідів нервіїв, менапії й морини виринули із «суцільного лісового простору», атакували легіони й відступили в ліс. «Деякі наші люди загинули, переслідуючи їх надто далеко в цих заплутаних заростях». Цезар наказав своїм солдатам змінити мечі на сокири, й вони взялися вирубувати мовчазну армію дерев. «Лише за кілька днів із неймовірною швидкістю було розчищено великий прохід». Роззброївши саму природу, легше було усунути загрозу з боку людей. На берегах Самбри римляни здобули остаточну перемогу, вчинивши криваву різанину. Поки солдати вбивали людей, Цезар вирішував, що робити з жінками, старими й дітьми, які знайшли притулок у заплавах і болотах. За один день нервії втратили «всіх, крім трьох із шестисот своїх сенаторів»; військо чисельністю шістдесят тисяч воїнів скоротилося «мало не до п’яти сотень, здатних тримати зброю». «Щоб усі бачили, що він виявляє милість до знедолених, які благають милосердя», Цезар пощадив уцілілих. Він міг дозволити собі бути милосердним, адже підсумки битви в будь-якому разі вказували на те, що «народ та саме ім’я нервіїв були майже знищені». Є фото солдатів у шоломах, що пробираються багнюкою на околицях Мобежу. На понівеченій місцевості майже немає
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx