29 · дерев — саме таких умов для битви хотів би Цезар. У серпні 1914 року Мобеж, який охороняв головний шлях вторгнення до Парижу й Марну, взяла в облогу Перша німецька армія. Вкриті лісом пагорби з обох боків Самбри, де 57 року до нашої ери Цезар знищив нервіїв, стали одним із головних центрів опору. Після двох тижнів бомбардувань велику кількість французьких солдатів (за різними оцінками близько тридцяти, сорока чи п’ятдесяти тисяч) було взято в полон. Проте, як доповідав генерал Жоффр під час розслідування цієї трагічної капітуляції, німці значно швидше прорвали б лінію фронту, якби не мешканці Мобежу, які «після першого ж заклику стати до зброї покинули свої родини та домівки й кинулися на допомогу вітчизні». Через покоління після того, як Цезар поневолив об’єднані племена Галлії і знищив близько мільйона людей, мешканці покинули більшість оппід, розташованих на вершинах пагорбів, перебравшись у нові міста на рівнині. Система добре доглянутих міжміських доріг справляла враження, ніби незвіданих лісових масивів і боліт, описаних у «Галльській війні», більше не існує (мапа 2). Галльські села, розташовані, як зазначив Цезар, у затишку прохолодного й тінистого лісу, були підпорядковані великим маєткам, що мали назву villae (вілли). Прямокутні поля пшениці, зазвичай неогороджені, були розташовані перпендикулярно до доріг, якими перевозили надлишки багатства до Риму. Побачивши вдалині дим великої пожежі, мандрівники думали, що це горить стерня, а не лютують варвари. Минуло багато часу після приборкання Галлії. Давня кельтська мова вимирала — її можна було почути лише в забутих, ізольованих місцях. Друїди, яким вдалося уникнути імперських чисток, викладали в університетах, а не проводили священні ритуали в дубових гаях. У ті часи навіть галло-римські громадяни, які пишалися своїм кельтським походженням, мало що знали про стародавні звичаї. Корінних мешканців землі, яку
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx