· 20 Ближче до узбережжя ліс захищали болота й особлива місцевість, що не була ні сушею, ні морем. Океанські припливи й відпливи утворювали тимчасові острівці, які нагадували в тумані затонулі кораблі. А потім високі хвилі відправляли велетенські дуби та підлісок у небезпечне плавання морськими шляхами, де дерева розкидали криві гілки, немов такелаж. Коли на початку того літа легіони просувалися віддаленими районами Галлії, загроза з боку північних воїнів здавалася перебільшеною. Деякі розвиненіші племена (едуї з Морвану, тревері з Тріру, ремі з Реймсу) дипломатично присягнули на вірність Цезарю. Ремі, які брали участь у роботі останньої військової ради, змогли надати йому разючі статистичні дані щодо чисельності військ белгів. За даними перепису населення Галлії, загалом 298 000 солдатів, що належали до п’ятнадцяти різних племен, були готові підняти зброю проти римлян. На той час відбулася лише одна битва. Белзькі воїни взяли в облогу місто ремів Бібракс, розташоване за тридцять два кілометри від Реймса, проте римляни легко здобули перемогу. Немов байдужі до своїх втрат, белги вивчили тактику римлян, відступили до свого табору (судячи з диму від їхніх багать, помітного з відстані понад три кілометри, цей табір розкинувся майже на тринадцять кілометрів), а потім повернулися додому, щоб воювати на своїй землі. Відтоді Цезарю підкорилися ще три племені, останнім з яких було плем’я амбіан з Ам’єну. На тій родючій землі північної Галлії легіонери протягом тижня чи близько того відпочивали, харчувалися зерном і худобою та стягували збір за ранній урожай зі своїх господарів, яких чекала сувора зима. А потім легіони вирушили рівнинами Пікардії на схід і через три дні дісталися краю території амбіан. Перетнувши пустельну буферну зону, римські легіони ввійшли у володіння особливого народу. Нервії були відомі як «найбільш варварське та віддалене з племен белгів». Римляни
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx