21 · вважали болота й зарості ознакою брутальної недбалості, однак добре спроєктовані живоплоти свідчили про те, що про природу там швидше дбають, ніж залишають напризволяще. Земля стала вологішою, тож довгі обози, які називали impedimenta (лат. «військове майно», «перешкоди»), жили відповідно до назви (долаючи перешкоди). Третього дня галльські полонені повідомили Цезарю, що за шістнадцять кілометрів на схід тече річка Сабіс. Розвідники, яких послали вперед, доповіли, що на протилежному березі річки зачаїлися нервії. До них приєдналися сусідні племена белгів, атребати й віромандуї, а військо адуатуків чекали будь-якої миті. Вирушивши до річки, римляни подолали гребінь хребта й розташувалися на верхніх схилах невисокого пагорба. Звідти Цезар мав змогу вивчати бар’єр із живоплоту, посадженого на стратегічних позиціях, ймовірно, за кілька років до того. Цей живопліт нагадував пастку для велетенського звіра. Пагорб мав крутий, але рівномірний спуск до річки. Згодом Цезар пересвідчився, що це дуже широка річка, але глибиною вона була не більше, ніж до пояса. На протилежному березі долини здіймався пагорб із такими самими схилами. З боку римлян між підніжжям пагорба й річкою розташувалася порожня пласка ділянка землі близько шістдесяти метрів завширшки. На березі річки промайнуло кілька вартових на конях, але «верхня частина пагорба так густо заросла лісом, що важко було зазирнути в нетрі». Якщо уважно стежити за узліссям, присутність людей зрештою видає те, як кружляє хижий птах, воркує лісовий голуб чи вітерець ворушить лише одну-дві гілки. Та нічого з побаченого чи почутого не давало римлянам жодного натяку на те, що в лісі ховаються шістдесят тисяч воїнів. Битва, яка невдовзі мала розгорнутися на берегах Сабісу від сходу до заходу сонця, втратила місце в історії. Цей маловідомий
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx