«Ілюзія Бога» Річарда Докінза
з якою арабські медії публікували стереотипні антисемітські карикатури. У натовпі пакистанських демонстрантів, які про- тестували проти данських карикатур, фотографи вихопили жінку в чорній паранджі, яка тримала в руках плакат «Боже, благослови Гітлера». Коментуючи всю цю божевільну істерію, поважні лібе- ральні газети засуджували насильство й повторювали заяло- жені фрази про свободу слова. А потім висловлювали «по- вагу» та «співчуття» до тих глибоких «кривд» і «образ», яких було завдано мусульманам. Нагадаю, що «кривдою» і «об- разою» було не якесь реальне насильство чи фізичний біль, завданий мусульманинові, а всього-на-всього якась мазани- на з друкарської фарби на шпальтах газети, про яку за ме жами Данії ніхто б ніколи й не почув, якби не умисна кам- панія з розпалювання ненависті. Я не прибічник, щоб когось ображали чи кривдили заради розваги. Та мене дивує і жахає необґрунтована привілейова- ність релігії в наших загалом секуляризованих суспільствах. Усім політикам доводиться змиритися зі зневажливими ка- рикатурами на їхні обличчя — і ніхто не влаштовує погромів через це. Що такого надзвичайного в релігії, що ми її наді- ляємо унікальними привілеями? За словами Генрі ЛуїсаМен- кена, «ми повинні шанувати релігію ближнього в тому само- му сенсі й тією самою мірою, що й поділяти його уявлення про те, що його дружина гарна, а діти — розумні». У світлі безпрецедентної презумпції поваги, яка вимагаєть- ся до релігії, хочу зробити одне уточнення щодо цієї книги. Я не намагаюся будь-кого образити, але й не панькатимуся з релігією, ставлячись до неї з більшою делікатністю, ніж до будь-якої іншої теми чи предмета дослідження.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx