ТАМ, ДЕ ВСЕ ПОЧАЛОСЯ ВАД Нема нічого страшнішого у світі, ніж сліпа стара з бляклими очима, яка вночі у повню раптом хапає тебе за руку. Колись стара Зельда була доглядальницею притулку, в якому тепер жив Вад з іншими хлопцями. Але після того, як вона осліпла, адміністрація дозволила їй залишитися, що, на думку Вада, було помилкою. Тому що ця стара знала речі, які їй не слід було знати, речі про хлопчаків, яких вона навіть бачити не могла. Вона знала, що Рід потоне у ставку за тиждень до того, як це сталося. І знала про Тора та про те, що його шкіра ніби палає зсередини, про що він ніколи нікому не розповідав. А ще Зельда говорила, що його найкращого друга одного дня «поглине полум’я», що б це не означало, а Ф’юрі до болю страшився вогню. Стара Зельда була до біса моторошна. І Вад уникав її при кожній нагоді.
ГОТИКАНА 16 Тож він не дуже хотів, аби його спіймали в маленькому саду в ніч на день народження на очах у всіх. Її тендітна, зморшкувата рука стиснула його тонку долоню з дивовижною силою. — До замку, куди не ступає нічия нога, — промовила стара, її голос тремтів, а обличчя, вкрите зморшками, та бляклі очі пильно дивилися на Вада, — підеш ти, хлопче. Ф’юрі пирхнув у його бік. — Навіщо йому йти до замку, Зельдо? Де він взагалі його знайде? Більшість тутешніх хлопчаків були злиднями, якщо не всі. — Він віднайде багато речей, — промовила стара Зельда, перекрикуючи друга. — Очі кольору бузку. Ти знайдеш фіалкові очі. Аякс, ще один хлопчик того ж віку, що й Вад, зареготав: — Фіалкові очі? Таких очей не буває, Зельдо. Хіба що у дивака якогось. — А може, він ще й якогось триногого знайде, — вигукнув інший парубійко, заливаючись дівочим хихотінням. — Або дівча з двома рогами, — додав інший. Вад несамовито почервонів, його семирічне «я» розлютилося на стару Зельду за те, що вона загнала його в кут і бовкнула такі дивні речі, з яких насміхалися його друзі. Але посеред гиготінь Зельда ще міцніше стиснула його руку: — Не забувай, хлопче. На кін поставлено безліч смертей.
КІЛЬКА РОКІВ ПО ТОМУ КОРВІНА Темінь. Повна відсутність барв, хранителька темряви, безодня невідомості. Морок зливався з її волоссям, з одягом її мами і безкрайнім небом навколо них. Вона любила пітьму. Діти в місті боялися її від тіней під ліжком до нескінченної ночі, що нависала над ними годинами. Батьки вчили дітей боятися темноти. Вони навчили їх боятися і її матері — дивної жінки з химерними очима, що жила на околиці міста біля лісу. Дехто шепотів, що вона відьма, яка практикує темну магію. А хтось казав, що вона була потворою. Маленька Корвіна чула всі ці чутки, але знала, що вони неправдиві. Її мати не була ні відьмою, ні потворою. Вона була її мамою. Просто жінка не терпіла людей. Корвіна теж їх не любила, але й більшість містян була не дуже приємною публікою.
ГОТИКАНА 18 Вчора вона бачила, як дівчинка її віку кидала камінці в крука, який намагався знайти на землі гілочки для свого гнізда. Корвіна знала це, бо впізнала птаха. У тутешньому лісі їх було небагато, але ті, що залишилися, знали дівчинку та її маму. І це не було пов’язано з чимось відьомським. Скільки Корвіна себе пам’ятала, мати щоранку водила її на галявину, що розляглася за кілька хвилин ходьби від їхнього будиночку, аби погодувати круків. В один із вдалих днів, коли могла говорити, мама розповіла їй, що ворони — розумні, віддані істоти, в яких живуть духи їхніх предків, і вони наглядають за ними вдень, так само, як зорі наглядають за ними вночі. І що їм дуже потрібні захисники. Її мама не дуже багато говорила, але вона чула голоси, голоси, які говорили їй різні речі. Вони наказали їй не розмовляти з людьми, перевести Корвіну на домашнє навчання після певного випадку в школі і тримати її подалі від усіх. Мати сказала їй, що дівчинка не може блукати наодинці, інакше її заберуть. Їй заборонялося відходити від матері в місті, інакше її заберуть. І їй не можна було ні з ким розмовляти, інакше її заберуть. Корвіна цього не хотіла. Вона любила свою маму. Маму, що пахла шавлією, свіжою травою і ладаном. Маму, що вирощувала овочі та готувала для неї смачну їжу. Маму, яка раз на місяць супроводжувала Корвіну до міста, хоча ненавиділа це, аби взяти в бібліотеці книжки, які подобалися доньці. Здебільшого мама взагалі не розмовляла, хіба що навчала Корвіну або шепотіла з голосами. Корвіна теж була небагатослівною. Але дівчинка знала, що її люблять. Просто такою була її мама. Поки вона човгала поруч своїми маленькими ніжками під місячним небом до галявини — їх осяював рідкісний Чорнильний місяць, який траплявся раз на п’ять років і під яким народилася дівчинка, — Корвіна усміхалася. Її мама давно
Кілька років по тому. Корвіна 19 не була настільки вдоволеною, і це зробило дівчинку щасливою. Зі свічками та ароматичними паличками, які мама зробила сама, з картами таро, які мама навчала її читати, та кристалами, які вони збиралися підзарядити, десятирічна Корвіна поринула в темряву і відчула себе вдома. Якщо її мати й була дивачкою, то, можливо, вона недалеко втекла. Адже іноді дівчинка теж чула голоси.
РОЗДІЛ 1 КОРВІНА Корвіна ніколи не чула про Веренморський університет. Але, з іншого боку, вона й не чула про більшість нормальних речей, принаймні не з її вихованням. Утім, ніхто інший про нього теж нічого не знав. Тримаючи в руках листа, який вона отримала кілька тижнів тому, — листа, написаного чорнилом на коричневому цупкому папері, що пахнув, як старі, улюблені книги, — вона знову вчиталася в слова. Шановна міс Клемм, Веренморський університет радий запропонувати Вам вступити до нас. Уже понад століття ми приймаємо на навчання до нашого шанованого закладу студентів з особливими потребами. Ваше ім’я було рекомендовано нам інститутом психіатрії «Ранкова зірка».
Розділ 1. Корвіна 21 Ми хотіли б запропонувати Вам повну стипендію для навчання на нашому асоційованому курсі бакалаврату у Веренморі. Цей ступінь дасть Вам доступ до деяких ексклюзивних кіл і відчинить перед Вами багато дверей у світі. Ми віримо, що з Вашими академічними досягненнями та особистою історією Ви добре підійдете для нашого закладу. Ми розуміємо, що це, мабуть, важкий для Вас час, але рішення має бути прийняте якнайшвидше. Будь ласка, зверніться за вказаною адресою для отримання додаткової інформації. Якщо ми не отримаємо від Вас відповіді протягом 60 днів, ми з жалем скасуємо пропозицію. Сподіваємося на Вашу відповідь. З повагою Кейлін Кросс, фахівець із рекрутингу, Веренморський університет. Корвіна ніколи не отримувала листів, тим паче таких дивних, як цей. А він був дуже дивним. Вона була двадцятиоднорічною дівчиною, яку мати все життя навчала вдома та ховала подалі від світу. Навіщо університету випускниця, яка значно старша за інших, та не має нічого спільного із традиційною шкільною освітою? І хто взагалі ще надсилає рукописні листи? Дивно було те, що ніхто не знав про цей університет. Вона намагалася щось дізнатися про нього — запитувала головного лікаря, користувалася комп’ютером у міській бібліотеці, але ніхто нічого не знав. Веренмор не існував ніде, окрім як на карті — крихітна пляма в однойменному містечку в долині гори Веренмор. І на тому все. Навчальний заклад був розташований десь на горі, куди цивільних зазвичай не пускали. І вона знала про це, бо її
ГОТИКАНА 22 таксист — дуже добрий чоловік на ім’я Ларрі — сказав їй про це, коли віз її на гору. — Не так вже й багато тутешніх піднімаються до цього замку. Ларрі продовжував свій шквал інформації, ведучи маленьку приватну чорну машину вгору по злегка похилій дорозі. Корвіна знайшла чоловіка одразу біля залізничного вокзалу, коли прибула. Їй знадобилося два потяги — один з Ешберна, інший з Тенебре 1 — і більше дванадцяти годин, аби дістатися до Веренмору. Ларрі був здивований, коли вона назвала йому місце призначення на горі, і навіть помолився перед тим, як рушити з місця. — І чому це? — запитала Корвіна, дивлячись, як маленьке містечко стає непомітною крапкою вдалині, а пишна зелень поглинає її зір. Вона не звикла до розмов, але хотіла дізнатися якомога більше про університет, до якого погодилася вступити. Не те щоб їй було чим зайнятися. Життя в крихітному котеджі, де вона виросла, виготовлення прикрас і свічок, щоб заробити, і читання стали одноманітними, — особливо коли ніхто в місті, окрім старої бібліотекарки, ніколи не ставився до неї інакше, ніж із підозрою. Лист про вступ був знаком від Всесвіту, а мама завжди говорила їй, що такі знаки ігнорувати не можна. Корвіна завжди хотіла соціалізуватися, вчитися разом з іншими людьми, які її оточують, і дізнатися більше про людей, які нічого про неї не знали. Чистий аркуш, на якому можна було написати все, що завгодно і як завгодно. Це було суперечливо, оскільки вона була самотньою, але дівчина була спостерігачем. Щоразу, коли їй випадала нагода, вона насолоджувалася спостереженням за людьми. — Не знаю. — Водій знизав худими плечима під тонкою бежевою курткою. — Про це місце ходять легенди. Подейкують, що в замку живуть привиди. 1 Tenebrae — темрява (лат.) або заутреня (англ., церковн.)
Розділ 1. Корвіна 23 Корвіна пирхнула. Вона сумнівалася в цьому. Старі місця та речі, з її досвіду, мали тенденцію з часом отримувати химерні ярлики. Але дівчина хотіла тримати свій розум відкритим. — А це так? Я маю на увазі, там є привиди? — запитала вона, усе ще цікавлячись дізнатися більше про таємничий університет. Водій подивився на неї в дзеркало заднього виду, перш ніж знову зосередитися на дорозі. — Ви залишаєтеся в замку чи приїхали в гості, міс? — Залишаюся, — відповіла вона, кинувши погляд на лист у своїй руці і запхавши його у коричневу шкіряну сумку, що належала її бабусі. Це була єдина річ, яку вона успадкувала від когось, окрім матері. — Я б порадив вам бути насторожі. — Водій зосередився, оскільки схил ставав дедалі крутішим. — Не знаю, чи є там привиди, але щось з тим місцем не так. Після цього на кілька хвилин запанувала тиша. Корвіна трохи опустила вікно, дивлячись на справжню, неймовірної краси гору. Це видовище не було схоже ні на що, що вона коли-небудь бачила. Там, звідки дівчина приїхала, ліси були більш жовтими, а повітря більш вологим. Коли холодне сухе повітря пронизувало темні пасма, що вибилися з її рибʼячого хвоста, Корвіна дозволила собі вдихнути аромат глибокої темної зелені, що буяла в підніжжі гори, і запах містечка, яке було лише невеликою галявиною посеред густих заростей. Пахощі невідомої флори просочувалися крізь відчинене вікно, а небо було похмурою блідою імітацією самого себе. Мелодія, що тихо награвала протягом всієї поїздки, затріщала, коли машина піднялася вище. Корвіна подивилася на приладову панель, коли водій зітхнув. — Таке трапляється щоразу, — сказав він їй. — Сигнал тут погіршується. Корвіна насупилася.
ГОТИКАНА 24 — А як тоді університет підтримує зв’язок зі світом? Водій знизав плечима. — У них є хлопчина, якого вони зазвичай відправляють до міста. Щоб надсилати листи, користуватися інтернетом і таке інше. — І це єдина дорога на гору і в місто? — Зазвичай вона була тихішою, хоча й не знала, чи це природна схильність, чи просто їй не було з ким поговорити. Одиноко живучи на околиці свого містечка Скарсдейл, ніби вигнанець, вона іноді проводила дні, не чуючи навіть звуку власного голосу. — Так, — кивнув водій, заходячи в поворот. Корвіна схопилася за бокову ручку, аби не впасти. Вперше, коли вона сіла в машину, на неї напала клаустрофобія. Дівчина завжди ходила з матір’ю до міста пішки. Вона бачила машини, але ніколи не сиділа в них, аж до того дня, коли по неї приїхали і посадили в автомобіль. На щастя, Корвіна виявила, що клаустрофобія піддається контролю, якщо стежити за диханням. — Що ще я маю знати про замок? — запитала Корвіна, коли вони з’їхали з повороту до гори, де перед вітровим склом згущувався туман, а повітря ставало свіжішим і легшим у міру того, як вони піднімалися вверх. Водій завагався, його очі на мить зупинилися на її дивному барвінковому погляді — вона успадкувала його від мами — у дзеркалі. — Чуток багато, міс. Не знаю, скільки в них правди. Ще один поворот. Корвіна виглянула у вікно, вдихнула свіже прохолодне повітря, усвідомлюючи, що краєвид, яким вона милувалася кілька хвилин тому, зник під густим білим туманом. Когось це могло б налякати, але Корвіна завжди знаходила розраду в дивацтвах. З легкою усмішкою на вустах вона почекала, поки водій безпечно пройде поворот, перш ніж нагадати йому:
Розділ 1. Корвіна 25 — Які саме чутки? — Про дивні випадки, — відповів водій, його акцент посилився. — Люди в тому замку покінчують життя самогубством або зникають безвісти. Ми не знаємо, скільки в чутках правди. Містяни потрапляють до замку лише для тимчасових робіт. Прибрати чи доставити щось. Але так мені розповідала моя мати, а їй — її мати. Люди в замку сходять з розуму. Це було дуже дивно як для чуток. Хоча вона не знала, чи була в них хоч краплина правди. Містяни могли просто вигадати їх для розваги і дати собі причину триматися подалі від дивного місця. Це могла бути стареча байка. А може, й ні. Дівчина збиралася піти туди з відкритим серцем. Вона краще за інших знала, як неправдиві чутки впливають на життя. Перш ніж Корвіна встигла зануритися в спогади, вони завернули за черговий поворот, і раптом крізь туман прорвався силует величезних залізних воріт. Серцебиття прискорилося, Корвіна нахилилася вперед і примружилася, намагаючись краще розгледіти побачене. Вони були підхмарні. Ворота були високими, з одного боку вони впиралися в гору, а з іншого — занурювалися в долину, що лежала внизу. Ніхто не міг прорватися крізь них, не розбившись на смерть. Сувора охорона викликала у неї дрижаки, що повзли по спині. А може, це був холод сірого неба. Водій зупинився і опустив вікно, коли з вартівні вийшов охоронець у коричневій формі з блокнотом у руці. — Ваше ім’я? — запитав він дівчину, його тон був абсолютно несерйозним. — Корвіна Клемм, — тихо відповіла вона, оглядаючи чоловіка. Він був світловолосим, мав зловісні вуса, загнуті на кінцях, і напрочуд добрі карі очі, як для людини з його статурою. Чоловік мав суворий вигляд, але вона зрозуміла, що від природи він був доброю людиною. Корвіна не знала, звідки завжди відчувала людей, яких зустрічала — сильні інстинкти,
ГОТИКАНА 26 як завжди казала її мати — але коли вона побачила, що її першим зустрічним в університеті був добрий чоловік, їй стало легше на душі. Дівчина спостерігала, як він переглядав список і зупинився. — І з ким ви маєте зустрітися, міс Клемм? — З Кейлін Кросс з адміністрації, — відповіла Корвіна. Після того, як вона надіслала лист, що зацікавлена в пропозиції, Кейлін Кросс дала їй інструкції, як дістатися до університету і все, що їй потрібно було взяти із собою. Корвіна знала, що ділитиме кімнату з іншою дівчиною з її курсу, знала, що до кінця тижня їй привезуть усі підручники, і знала, що це новий початок, у місці, де ніхто не знає ні її, ні її минулого. Це був шанс змінити своє життя на краще, можливо, навіть знайти хорошу подругу, а може, якщо всесвіт буде добрим, навіть зустріти хлопця, як у романах. Вусатий охоронець кивнув, вирвавши її з роздумів, і підняв руку до когось по той бік вартівні. Велетенські ворота повільно відчинилися, із шумом, схожим на стогін монстра, що прокинувся. — Ласкаво просимо до Веренмору, міс Клемм, — сказав він їй, перш ніж поглянути на водія. — П’ять хвилин, Ларрі. — Без проблем, Оук. — Водій кивнув, перш ніж знову завести машину. Корвіна подивилася на високі ковані ворота, що пропливали повз неї, і офіційно в’їхала на територію університету. Тремтіння в її животі переросло в землетрус, коли Корвіна висунула голову у вікно, аби подивитися вгору, і нарешті побачила замок, що височів на вершині гори. Що ближче вони під’їжджали, то більшим він ставав. Назвати його замком було б применшенням. Це було чудовисько, прекрасне, приголомшливо побудоване чудовисько. Автомобіль зупинився перед високими дерев’яними дверима, і Ларрі вискочив з машини, щоб допомогти їй дістати багаж. Корвіна схопила свою сумку і теж поспішила вийти,
Розділ 1. Корвіна 27 діставши трохи готівки для доброго чоловіка, поки Ларрі ставив її валізу і ручну поклажу на під’їзд, викладений з бруківки. — Далі вже самі, міс, — сказав їй Ларрі, кладучи в кишеню гроші, які вона йому передала. — Дякую вам. — Дівчина кивнула, і він посміхнувся їй, швидко застрибнувши назад у машину і рушивши заднім ходом. Корвіна дивилася, як чоловік поспішає і зникає за поворотом, який приведе його до головних воріт. — Вони думають, що ми їх з’їмо, чи що? — Дзвінкий жіночий голос позаду неї змусив Корвіну обернутися. Там стояла красива й усміхнена зеленоока дівчина з шокуючою копицею суперкороткого білявого волосся і з яскраво-рожевою валізою. — Чорт забирай, дівчинко, нічого собі в тебе очі. — Вона присвиснула, привертаючи погляд Корвіни до металевого пірсингу, що пронизував її брову. — І я не хотіла тебе образити. Вибач. Привіт, я Джейд. Дівчина одразу сподобалася Корвіні. — Корвіна, — представилася вона, її голос звучав хрипко, на відміну від жіночної ніжності Джейд. — Класне ім’я. Першокурсниця? — запитала Джейд, опускаючись на валізу, її короткі бліді ноги в джинсових шортах були зовсім голі. Корвіна здивувалася, що дівчині зовсім не холодно. — Так. А ти? — запитала вона, граючись браслетом, який ніколи не знімала. Вона знала, що бачила Джейд. Невисоку, тендітну дівчину сумнівного походження, з розкосими барвінковими очима, засмаглою шкірою, хоча вона рідко бувала на сонці, з кільцем у носі, довгим чорним волоссям, заплетеним у косу, що сягала їй до пояса, одягнену у вільні чорні штани та тонкий фіолетовий светр. Джейд хихикнула. — Напевно. Минулого року я була на першому курсі і втекла, але потім до моєї довбешки дійшло, і я повернулася. Але я думаю, що мені, найімовірніше, доведеться пройти цей
ГОТИКАНА 28 курс ще раз. У цих чуваків не так багато правил, але ті, які є? Словом «суворі» їх навіть не назвеш. Корвіна відчула, що злегка усміхається. За хвилину дівчина наговорила більше, ніж Корвіна за цілий рік. — Цей замок такий божевільний. Не думаю, що я коли- небудь до нього звикну. Ти б бачила його зсередини, він ще більший, ніж звідси здається. Ти не дуже багато говориш, чи не так? — запитала Джейд, примружившись до Корвіни. Корвіна похитала головою, насолоджуючись балаканиною іншої, явно молодшої дівчини. Вона сумнівалася, що їй вдасться вставити хоч слово. — Круто. — Джейд кивнула. — Хочеш жити зі мною? Я трохи допитлива, але в основному я мила. І можу поділитися з тобою всією соковитою інформацією про це місце. Боже, ця дівчина була дивовижною. Корвіна ніколи не зустрічала нікого, хто б ставився до неї так… нормально. Вона усміхнулася. — Думаю, мені б це сподобалося. — Бляха, у тебе вбивча усмішка, Корвіно. — Джейд посміхнулася. — Можна, я буду називати тебе Кор? Ти ж не заперечуєш, правда? Корвіна знизала плечима. Вона не знала, що відчуває щодо цього. Для інших вона завжди була Корвіною. Але це був новий розділ життя. Можливо, вона могла б стати кимось іншим, більш безтурботною, більш відчайдушною. — Я не проти. Саме тоді відчинилися двері і з них вийшла жінка майже віку її матері з коротким рудим волоссям, одягнена в гарну офіційну бежеву сукню. — А, Джейд, — привітала вона нову подругу дівчини. — Добре, що ти тут. Корвіно, — вона повернулася до того ж тону, — я Кейлін Кросс. — Жінка вийшла вперед, простягнувши руку. Корвіна потиснула їй руку, і при контакті її долоню пронизало неприємне поколювання.
Розділ 1. Корвіна 29 Кейлін прибрала руку і продовжила: — Будь ласка, називай мене Кейлін. Я рекрутер Веренмору. І надалі твій координатор. Якщо в тебе виникнуть якісь проблеми, мій офіс розташовується в адміністративному крилі… — Вона вказала на величезну будівлю, з якої щойно вийшла. — Ти можеш знайти мене там з дев’ятої до третьої щодня. Джейд, — жінка суворо подивилася на іншу дівчину, — цього разу не тікай. Ви будете жити в одній кімнаті. Візьми свої речі. Прогуляємось і поговоримо. Кейлін була хвацькою. Її швидкі слова і кроки не залишили Корвіні часу на те, аби встигнути щось зробити, окрім як схопитися за ручку своєї валізи. Вона побачила, що Джейд зробила те ж саме, і вони пішли за жінкою всередину кампусу. Джейд мала рацію. Він був величезним. Доглянуті сади вкривали невеликі ділянки між різними крилами замку, в деяких з них снували люди. Вона могла бачити високі шпилі, що прикрашали різні вежі. Кам’яні стіни були помережані арочними вікнами та в’юнкими ліанами, а деякі з них внизу оповились трояндами. Високо на стінах стирчали горгульї, маскуючи водостоки. Верхівка кожної вежі була вкрита якимось темно-синім каменем, який контрастував зі світло- коричневим кольором решти будівель. Від такого видовища перехоплювало подих. Корвіна ніколи не бачила нічого подібного за все своє життя. Книги, які вона читала про замки, зазвичай були історичними романами, в яких ніколи не було жодних малюнків. У неї була лише уява, і така реальність значно перевершила її о́брази. — У нас досить маленький університет, — почала Кейлін, ведучи їх праворуч, поки Джейд і Корвіна тягнули за собою валізи брукованою доріжкою, колеса яких гучно стукали по камінню. Зліва від них з’явилася група хлопців, що сиділи на сходах біля вежі, і їхня розмова припинилася, оскільки всі погляди були прикуті до них.
ГОТИКАНА 30 Корвіна відчула, як її обличчя потеплішало від усіх цих чоловічих поглядів, спрямованих на неї. Її здолала природна сором’язливість. Вона ніколи по-справжньому не спілкувалася з чоловіками — якщо не враховувати лікарів — хоча їй подобалося читати про них. Багато років тому вона почала крадькома брати в бібліотеці любовні романи, щоб читати їх вночі, коли мати лягала спати. Її мати, навіть коли не спала, майже не розмовляла з Корвіною, окрім як повчала її. Книги стали її притулком, особливо книги з чоловіками — людьми, перевертнями чи прибульцями — які закохувалися до нестями і завойовували собі жінок, їх тіло і душу. Такі книги вона обожнювала. Корвіна жадала цього. Вона хотіла комусь належати, бути коханою, бути абсолютно обожнюваною, що б там не сталося, незважаючи на її минуле. Дівчина жадала цього так сильно, що іноді думала, що помре від голоду таких почуттів. В її душі жив гризучий біль, і вона бажала любові так сильно, так глибоко. Але Корвіна знала, що книги, які вона читала, були вигадкою, і шанси на те, що вона, з усіх людей, знайде щось хоча б віддалено схоже, були мізерними. Дівчина міцно стиснула губи, відігнала від себе думки і подарувала подобу усмішки хлопцям, які їх розглядали. Нові починання, нова вона. — У Веренморі навчається близько двох тисяч студентів, плюс-мінус кілька сотень, — поінформувала Кейлін, повертаючи її увагу до себе, тоном, яким жінка вже незліченну кількість разів говорила те саме, як зрозуміла Корвіна. — Наш університет існує вже понад сто п’ятдесят років. Він був створений для того, щоб навчати і виховувати здібних студентів, які з багатьох причин не змогли дозволити собі навчання у звичайному коледжі. Кожен студент тут з’явився за дивних обставин. Ми фінансуємо більшість. На щастя, до складу Ради входять деякі з найвпливовіших членів
Розділ 1. Корвіна 31 суспільства, тому наше фінансування завжди покривається. Деякі з них — випускники цього університету. Дехто вирішив віддячити нам, ставши тут професорами. Ми не еліта, але ми дуже унікальні. Тепер і ви частина цієї винятковості. Поки Кейлін говорила, Корвіна нарахувала чотири високі вежі, які вони перетнули. Вони зупинилися біля п’ятої вежі, що стояла позаду, і Кейлін звернулася до них: — Оскільки Джейд вже знає цю кімнату, я дозволю їй провести тобі екскурсію. Ось тобі вступний набір з мапою, розкладом та професорами, які викладатимуть у тебе в цьому семестрі. Якщо щось знадобиться — звертайся. Ласкаво просимо до Веренмору. Із цими словами жінка розвернулася і пішла в тому напрямку, звідки й прийшла. — Маєш гарний вигляд, Джейд, — озвався білявий, блакитноокий симпатичний хлопець, що сидів із групою парубків на сходах іншої вежі. — Не думав, що побачу тебе знову після того, як ти п’ятами накивала. Корвіна побачила, як Джейд, зціпивши зуби, показала хлопцеві середній палець із яскраво-рожевим лаком. — Висерок, — пробурмотіла Джейд. — Просто ходімо, добре? Корвіна кивнула. Вона не знала, чому ця дівчина втекла, але досі вона була до неї доброю і стала її першою подругою. Корвіні не подобалася думка про те, що вона почувається незручно. — Гей, Фіалко, — гукнув той самий хлопець, щойно Корвіна зробила крок уперед, очевидно, маючи на увазі або її досить виразні очі, або светр. Вона завагалася, роздумуючи, чи варто обертатися, тим більше, що навколо них не було нічого навіть віддалено схожого на фіолетовий колір. Мабуть, не варто ігнорувати людей у свій перший день, Корвіно. Вона зітхнула, повернувши шию, аби побачити, як хлопець усміхається до неї.
ГОТИКАНА 32 — Обережніше з нею. — Він вказав на Джейд. Корвіна підняла брови, явно пропустивши якусь історію між цими двома. Вона зробила крок, аби піти далі, коли його голос пролунав знову, слова хлопця прорізали сухе повітря, знову зупиняючи її. — Її остання сусідка по кімнаті кинулася з даху вежі. Тож будь з нею обережною.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx