Розділ 1. Корвіна 23 Корвіна пирхнула. Вона сумнівалася в цьому. Старі місця та речі, з її досвіду, мали тенденцію з часом отримувати химерні ярлики. Але дівчина хотіла тримати свій розум відкритим. — А це так? Я маю на увазі, там є привиди? — запитала вона, усе ще цікавлячись дізнатися більше про таємничий університет. Водій подивився на неї в дзеркало заднього виду, перш ніж знову зосередитися на дорозі. — Ви залишаєтеся в замку чи приїхали в гості, міс? — Залишаюся, — відповіла вона, кинувши погляд на лист у своїй руці і запхавши його у коричневу шкіряну сумку, що належала її бабусі. Це була єдина річ, яку вона успадкувала від когось, окрім матері. — Я б порадив вам бути насторожі. — Водій зосередився, оскільки схил ставав дедалі крутішим. — Не знаю, чи є там привиди, але щось з тим місцем не так. Після цього на кілька хвилин запанувала тиша. Корвіна трохи опустила вікно, дивлячись на справжню, неймовірної краси гору. Це видовище не було схоже ні на що, що вона коли-небудь бачила. Там, звідки дівчина приїхала, ліси були більш жовтими, а повітря більш вологим. Коли холодне сухе повітря пронизувало темні пасма, що вибилися з її рибʼячого хвоста, Корвіна дозволила собі вдихнути аромат глибокої темної зелені, що буяла в підніжжі гори, і запах містечка, яке було лише невеликою галявиною посеред густих заростей. Пахощі невідомої флори просочувалися крізь відчинене вікно, а небо було похмурою блідою імітацією самого себе. Мелодія, що тихо награвала протягом всієї поїздки, затріщала, коли машина піднялася вище. Корвіна подивилася на приладову панель, коли водій зітхнув. — Таке трапляється щоразу, — сказав він їй. — Сигнал тут погіршується. Корвіна насупилася.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx