ГОТИКАНА 24 — А як тоді університет підтримує зв’язок зі світом? Водій знизав плечима. — У них є хлопчина, якого вони зазвичай відправляють до міста. Щоб надсилати листи, користуватися інтернетом і таке інше. — І це єдина дорога на гору і в місто? — Зазвичай вона була тихішою, хоча й не знала, чи це природна схильність, чи просто їй не було з ким поговорити. Одиноко живучи на околиці свого містечка Скарсдейл, ніби вигнанець, вона іноді проводила дні, не чуючи навіть звуку власного голосу. — Так, — кивнув водій, заходячи в поворот. Корвіна схопилася за бокову ручку, аби не впасти. Вперше, коли вона сіла в машину, на неї напала клаустрофобія. Дівчина завжди ходила з матір’ю до міста пішки. Вона бачила машини, але ніколи не сиділа в них, аж до того дня, коли по неї приїхали і посадили в автомобіль. На щастя, Корвіна виявила, що клаустрофобія піддається контролю, якщо стежити за диханням. — Що ще я маю знати про замок? — запитала Корвіна, коли вони з’їхали з повороту до гори, де перед вітровим склом згущувався туман, а повітря ставало свіжішим і легшим у міру того, як вони піднімалися вверх. Водій завагався, його очі на мить зупинилися на її дивному барвінковому погляді — вона успадкувала його від мами — у дзеркалі. — Чуток багато, міс. Не знаю, скільки в них правди. Ще один поворот. Корвіна виглянула у вікно, вдихнула свіже прохолодне повітря, усвідомлюючи, що краєвид, яким вона милувалася кілька хвилин тому, зник під густим білим туманом. Когось це могло б налякати, але Корвіна завжди знаходила розраду в дивацтвах. З легкою усмішкою на вустах вона почекала, поки водій безпечно пройде поворот, перш ніж нагадати йому:
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx