Розділ 1. Корвіна 25 — Які саме чутки? — Про дивні випадки, — відповів водій, його акцент посилився. — Люди в тому замку покінчують життя самогубством або зникають безвісти. Ми не знаємо, скільки в чутках правди. Містяни потрапляють до замку лише для тимчасових робіт. Прибрати чи доставити щось. Але так мені розповідала моя мати, а їй — її мати. Люди в замку сходять з розуму. Це було дуже дивно як для чуток. Хоча вона не знала, чи була в них хоч краплина правди. Містяни могли просто вигадати їх для розваги і дати собі причину триматися подалі від дивного місця. Це могла бути стареча байка. А може, й ні. Дівчина збиралася піти туди з відкритим серцем. Вона краще за інших знала, як неправдиві чутки впливають на життя. Перш ніж Корвіна встигла зануритися в спогади, вони завернули за черговий поворот, і раптом крізь туман прорвався силует величезних залізних воріт. Серцебиття прискорилося, Корвіна нахилилася вперед і примружилася, намагаючись краще розгледіти побачене. Вони були підхмарні. Ворота були високими, з одного боку вони впиралися в гору, а з іншого — занурювалися в долину, що лежала внизу. Ніхто не міг прорватися крізь них, не розбившись на смерть. Сувора охорона викликала у неї дрижаки, що повзли по спині. А може, це був холод сірого неба. Водій зупинився і опустив вікно, коли з вартівні вийшов охоронець у коричневій формі з блокнотом у руці. — Ваше ім’я? — запитав він дівчину, його тон був абсолютно несерйозним. — Корвіна Клемм, — тихо відповіла вона, оглядаючи чоловіка. Він був світловолосим, мав зловісні вуса, загнуті на кінцях, і напрочуд добрі карі очі, як для людини з його статурою. Чоловік мав суворий вигляд, але вона зрозуміла, що від природи він був доброю людиною. Корвіна не знала, звідки завжди відчувала людей, яких зустрічала — сильні інстинкти,
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx