Розділ 1. Корвіна 29 Кейлін прибрала руку і продовжила: — Будь ласка, називай мене Кейлін. Я рекрутер Веренмору. І надалі твій координатор. Якщо в тебе виникнуть якісь проблеми, мій офіс розташовується в адміністративному крилі… — Вона вказала на величезну будівлю, з якої щойно вийшла. — Ти можеш знайти мене там з дев’ятої до третьої щодня. Джейд, — жінка суворо подивилася на іншу дівчину, — цього разу не тікай. Ви будете жити в одній кімнаті. Візьми свої речі. Прогуляємось і поговоримо. Кейлін була хвацькою. Її швидкі слова і кроки не залишили Корвіні часу на те, аби встигнути щось зробити, окрім як схопитися за ручку своєї валізи. Вона побачила, що Джейд зробила те ж саме, і вони пішли за жінкою всередину кампусу. Джейд мала рацію. Він був величезним. Доглянуті сади вкривали невеликі ділянки між різними крилами замку, в деяких з них снували люди. Вона могла бачити високі шпилі, що прикрашали різні вежі. Кам’яні стіни були помережані арочними вікнами та в’юнкими ліанами, а деякі з них внизу оповились трояндами. Високо на стінах стирчали горгульї, маскуючи водостоки. Верхівка кожної вежі була вкрита якимось темно-синім каменем, який контрастував зі світло- коричневим кольором решти будівель. Від такого видовища перехоплювало подих. Корвіна ніколи не бачила нічого подібного за все своє життя. Книги, які вона читала про замки, зазвичай були історичними романами, в яких ніколи не було жодних малюнків. У неї була лише уява, і така реальність значно перевершила її о́брази. — У нас досить маленький університет, — почала Кейлін, ведучи їх праворуч, поки Джейд і Корвіна тягнули за собою валізи брукованою доріжкою, колеса яких гучно стукали по камінню. Зліва від них з’явилася група хлопців, що сиділи на сходах біля вежі, і їхня розмова припинилася, оскільки всі погляди були прикуті до них.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx