ГОТИКАНА 18 Вчора вона бачила, як дівчинка її віку кидала камінці в крука, який намагався знайти на землі гілочки для свого гнізда. Корвіна знала це, бо впізнала птаха. У тутешньому лісі їх було небагато, але ті, що залишилися, знали дівчинку та її маму. І це не було пов’язано з чимось відьомським. Скільки Корвіна себе пам’ятала, мати щоранку водила її на галявину, що розляглася за кілька хвилин ходьби від їхнього будиночку, аби погодувати круків. В один із вдалих днів, коли могла говорити, мама розповіла їй, що ворони — розумні, віддані істоти, в яких живуть духи їхніх предків, і вони наглядають за ними вдень, так само, як зорі наглядають за ними вночі. І що їм дуже потрібні захисники. Її мама не дуже багато говорила, але вона чула голоси, голоси, які говорили їй різні речі. Вони наказали їй не розмовляти з людьми, перевести Корвіну на домашнє навчання після певного випадку в школі і тримати її подалі від усіх. Мати сказала їй, що дівчинка не може блукати наодинці, інакше її заберуть. Їй заборонялося відходити від матері в місті, інакше її заберуть. І їй не можна було ні з ким розмовляти, інакше її заберуть. Корвіна цього не хотіла. Вона любила свою маму. Маму, що пахла шавлією, свіжою травою і ладаном. Маму, що вирощувала овочі та готувала для неї смачну їжу. Маму, яка раз на місяць супроводжувала Корвіну до міста, хоча ненавиділа це, аби взяти в бібліотеці книжки, які подобалися доньці. Здебільшого мама взагалі не розмовляла, хіба що навчала Корвіну або шепотіла з голосами. Корвіна теж була небагатослівною. Але дівчинка знала, що її люблять. Просто такою була її мама. Поки вона човгала поруч своїми маленькими ніжками під місячним небом до галявини — їх осяював рідкісний Чорнильний місяць, який траплявся раз на п’ять років і під яким народилася дівчинка, — Корвіна усміхалася. Її мама давно
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx