15 У двері негучно постукали. Вочевидь, Кроу. — Заходь, — я тільки-но розчесала волосся, відкинула його через плече. На мені була футболка, яку мені залишив Кроу. Футболка була на десять розмірів більшою, сягала колін, проте вона була дуже зручною. В якомусь сенсі здавалося, що я постійно в його обіймах. Увійшов Кроу. В сірих спортивних штанях, без сорочки. Міцне, ідеально зліплене тіло, його м’язи випиналися вздовж жорстких ліній сухожиль, які щільно підтримували скелет. Він подивився на вогонь, що палав у каміні, потім присів поряд зі мною на ліжко. Він широко розставив ноги: через великий зріст коліна трохи височилися над ліжком. Мої ж ноги не досягали підлоги. Ліктями він уперся в коліна. — Хочеш, щоб я ліг із тобою? Я подивилася на ґудзики у глечику. На дні лежало шість. Усі різні та унікальні. В моїх очах глечик був ощадним рахунком. І я мала їх виважено витрачати. На випадок, якщо насниться кошмар або станеться щось гірше. — Ні, все гаразд. Він ледь повернув голову в мій бік, спостерігаючи за моїм виразом обличчя. — Я волів би щось зробити, — його голос завмер, вперше виказуючи власний біль. Ніколи не було зрозуміло, чи він опікується мною, чи ні. Часом здавалося, що так: коли він захищав мене. Але потім, вже наступного дня, він поводився зі мною як із собакою. Він був для мене загадкою. — Ти не можеш нічим зарадити, Кроу. —Я лише хотів, щоб ти знала, що я справді розумію, наскільки тебе зрадили. Розумію, який це біль. Справді усвідомлюю, що таке, коли немає дому, — він втупив погляд у зціплені руки. Короткі пасма каштанового волосся
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx