17 руками, щоб я не впала. Навіть дихання не прискорилося — він залишався таким же беземоційним, як завжди. Однак Кроу чіплявся за мене, ніби моя присутність мала якесь значення. Я поцілувала його в лоб, погладила волосся. Моє серце глухо калаталося на рівні підборіддя Кроу, розділяючи біль цього чоловіка. Він полонив мене, утримував проти мого бажання, але моє серце краялось через його втрату. Я опікувалася ним більше, ніж мені хотілося це визнавати. Коли він страждав, я страждала удвічі. Чи не через це він роздратовувався, коли я зламалася під тягарем власної біди? Бо відчував те саме? Він підвів голову, подивився на мене. В очах досі палав біль. Ані сльозинки, навіть натяку, проте він виявляв свій біль глибше. Його зажурені очі — брама навіки зламаної душі. Я охопила його обличчя руками, поцілувала в губи. Найніжнішим поцілунком, який йому будь-коли дарувала. Мої губи рухалися повільно, на очі накочувалися сльози. Теплі та солоні. Стікали струмочками по моїх щоках, а потім зрошували його шкіру. Він щільніше притиснув мене до себе, поки ми продовжували цілуватися. Ще ніколи нас не поєднував такий надміцний зв’язок. Цього разу все було інакше: Кроу торкався мене, мов тендітної пелюстки троянди, і я виливала цим поцілунком власну душу. Виклала власні карти, повідала йому правду: що я до нього глибоко небайдужа. І він зізнався мені у тому самому. Щось трапилось у нього всередині, він відсахнувся. Забрав свої губи, однак мої сльози залишилися на його щоках. Зсадив мене з колін на ліжко. Потім підвівся, замкнувся в собі, ніби взагалі нічого не відбулося. На мене не дивився, знову вкриваючись шаром криги.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx