18 —Кроу… — я витерла сльози тильним боком руки, соромлячись, що розрюмсалася перед ним. Він тримав очі додолу, бо несила було дивитися мені в очі. Руки він поклав на стегна, плечі повернули звичайну невблаганну суворість. — Добраніч! — Кроу повернувся до мене спиною і вийшов. Я не розуміла, що відбулося. Ще мить тому ми були одним цілим, ділили момент вразливої ніжності. А за секунду він вже йде геть. Вимкнув власне серце, викинув мене з голови. Він відштовхнув мене, накреслив червону лінію, яку не бажав, щоб я перетинала. Лінію, яку він сам ніколи більше не перетне.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx