9 Він привітав мене поглядом, який став крижаним тієї ж миті, як Кроу переступив поріг кімнати. Я йому не допікала, не чинила перепон, тож не знала, в чому полягає проблема. — Слухаю! — Припини негайно! Я лише спокійно сиділа у власній кімнаті. Ані снідала, ані обідала. Якби його слуги не отримали попередження, то й не звернули б на мене уваги. — Перепрошую? — Всю цю скорботу, в яку ти занурилася. Вже припини це. Й рухайся далі, — він повернувся, щоб піти, бо сказав все, що хотів. Його плечі напружилися від роздратування, ніби він бажав вибити з-під мене опору. — Ти бач! Він обернувся, коли досяг дверей. На обличчі незмінний крижаний вираз. — Не думала, що ти зможеш бути ще більшим довбнем. Проте тобі вдалося, — я майнула у ванну кімнату, замкнула двері, щоб він не міг мене переслідувати. Пустила воду, стала під душ. Тепла вода приємно пестила шкіру, вгамовуючи лють — принаймні хоча б частково. До моєї спальні навідався Ларс. — Його світлість бажав би, аби ви приєдналися до нього за вечерею. Тільки не після його нещодавнього фортелю. — Сьогодні вечерятиму у себе в кімнаті. Дякую, Ларсе. Він тримав руки за спиною, стоячи в отворі дверей. Якщо він стовбичить на місці, ще має що сказати. — Ще щось?
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx