13 Кроу поклав виделку, хоча ще не закінчив вечеряти. Зазвичай порції подавались невеличкі, і по закінченню трапези тарілки ставали порожніми. Але сьогодні він залишив на тарілці недоїдки — певно, не мав апетиту. Він не зводив із мене очей, просто буравив мене ними. Часом, лише пильно поглянувши на мене, він міг одразу прочитати мої думки. — Ти мене розчарувала. Чомусь це виявилось гірше, болючіше, ніж коли він просто увірвався до моєї кімнати й наказав спускатися. — То й що! Я просто звичайна людина, у якої є почуття, як у інших. Не можу поводитися як робот. Як ти. Механічно, — мені несила за одну ніч подолати побідне спустошення. Таке потребує часу. —Розчарований, що ти втратила своє внутрішнє полум’я. Розчарований, що ти дозволила якомусь шматку лайна згасити цей вогонь. Я не таку жінку знав. Не з такою жінкою познайомився. Ти — справжній боєць. До самого кінця. Я витримала його погляд, відчуваючи, як щось на кшталт втіхи розтікається венами. Він зробив мені комплімент — а такі речі нечасті. Я усвідомила, що Джейкоб розчавив мене. Проте я виявилася недостатньо міцною, щоб відродитися. — Тобі ніколи не зрозуміти, як я почуваюся. Ніколи не збагнути, яка це зрада. —Я розумію набагато більше, ніж ти припускаєш, — він погрожував мені поглядом, відмовляючись від меншого, ніж бажав. —Я кохала цього чоловіка. Ми мешкали разом. Сам факт того, що він продав мене у пожиттєве рабство лише задля погашення картярського боргу… — я похитала
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx