18 цим пишаюсь. Тому ідея стрибнути за кермо і промчати вулицями, як Даніка Патрік 1, лякаючи до смерті маму з Обрі та розважаючи тітку Карен, прийшлась мені дуже до душі. Якби не одна невеличка проблема. —Сідай, — наказує тітка Карен, відчиняючи дверцята автівки. Я нервуюсь. Мій інструктор із водіння, лисий чоловік із неприємним запахом із рота й сталевими нервами, назвав цю перешкоду «педальною дислексією» — невеликою серйозною проблемою, пов’язаною з тим, що я плутаю газ і гальмо, і нічого не можу з цим зробити. —Я ніколи не їздила на такій великій машині, — кажу я. — Тож, можливо, було б краще, якби… Тітка Карен перебиває мене. —Дурниці. Тут немає нічого такого. «Мерседеси» взагалі їздять самі собою. Сідай, моя квіточко, — каже вона з посмішкою Чеширського кота, який налаштувався на вечірку. Обрі вже залізла на заднє сидіння, а мама пристібається на пасажирському. Моя мама нічого не знає про мою проблему. Коли батьки запитували, як мої справи з водінням, я завжди відповідала щось на кшталт: «Добре». —Я пам’ятаю, як їздила з тобою, — каже мама, озираючись на Обрі. — Ти так нервувалась. Знадобилось кілька тижнів, щоб ти наважилась виїхати із нашого району. 1 Американська автогонниця, одна з найуспішніших жінок в автоспорті. (Тут і далі прим. ред.)
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx