7 Пролог Пані Камінські знала. До того, як все це трапилось. Раніше ми думали, що вона просто матір-психопатка, невротичка і параноїчка. За її спиною ми називали її наглядачкою і співчували Мо за те, що її матір така тривожна і нав’язлива. Пані Камінські берегла свою доньку як зіницю ока. Жодних святкувань днів народження на пляжі чи в басейні, якщо там не було рятувальника. І пані Камінські завжди була поруч — сорокарічна тінь, що причаїлася на піску або біля води, пильно стежачи за несамовитими дванадцятирічками. Про Діснейленд не могло бути й мови. Хоча вона сама була маленькою, тихою жінкою, ледве п’яти футів зросту, з доброю усмішкою і надзвичайно ввічливою. Важко було повірити, що вона аж настільки контролює Мо. Потай ми гадали, чи не сталося чогось травматичного у дитинстві пані Камінські, що настільки вплинуло на неї, але Мо запевняла, що це не так. Вона казала, що її мама просто вважала, що ніхто не піклується про чужих дітей так, як ти піклуєшся про своїх. Мо дуже добре ставилася до цього, була більш терплячою, ніж ми, коли наші мами втручались у наше життя.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx