8 Науковий табір для шестикласників дещо пом’якшив її контроль із граніту на сталь, але не набагато. Усі шестикласники, окрім Мо, збиралися поїхати. Вчителька зателефонувала спочатку пані Камінські, потім директору, а наприкінці моїй мамі. І мама переконала її. Тато мав супроводжувати наш клас і пообіцяв наглядати за Мо. Можливо, пані Камінські довіряла моїм батькам, а може, усвідомлювала, що не зможе вічно тримати свою доньку у клітці, і науковий табір був досить важливим у навчальній програмі того року. Якою б не була причина, вперше за дванадцять років Мо було дозволено покинути рідну оселю без мами. Відтоді пані Камінські постійно довіряла нам свою доньку, і кожного разу мої батьки урочисто запевняли її: «Ми подбаємо про неї», «Вона в надійних руках», «Мо нам як дочка». Банальності, яким я досі дивуюсь, запитуючи себе, чи вплинули ці клішовані, необережні слова на те, що сталося, чи були вони безглуздими, і що все трапилось саме так, як і мало бути, незалежно від цих легковажних обіцянок. З роками мене також довіряли пані Камінські, але мої батьки ніколи не ставили жодних умов щодо моєї безпеки. Мо — єдина дитина в сім’ї, тому мене брали із собою під час кожного відпочинку родини Камінські. Я відвідала Африку, Іспанію, Таїланд та Аляску. Мої батьки охоче погоджувалися на кожне запрошення без найменших вагань чи вимоги взаємних зобов’язань на кшталт тих, коли ми забирали Мо. Можливо, вони вважали, що це взаємно. А може, у глибині душі, батьки знали, що не можуть дотриматись своєї обіцянки, що ставило їх у дещо незручне положення. Гадаю, вони розуміли, що пані Камінські ретельно проаналізувала
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx