«Ініціація» Люко Дашвар
12 Зітхаю, беруся пояснювати: — Раптом завтра в під’їзді чи просто на вулиці мене приріже покидьок, яких зараз раніше строку повипускали? — То запишіться на курси самооборони. — Не допоможе. — Чому? — Бо покидьок із ножем — тільки один із варіантів. А якщо п’яний суддя переїде мене своїм позашляховиком? Чи натовп проплачених мітингувальників затопче на смерть, коли поспі- шатиму на роботу і спробую легковажно продертися крізь юрбу. Чи сусід надумає погратися з гранатою, яку стирив у АТО, смик- не не за те, за що треба смикати, сам виживе, а стіна завалить- ся і під собою поховає мене. Чи сусідка втомиться від злиднів, відкриє газ, щоби вчадіти, та замість неї вчадію я. Чи провалю- ся під землю разом із тротуаром, бо каналізація ж стара, весь час прориви. Чи загину під час стрілянини на вулиці, бо випад- ково потраплю на лінію вогню. Я могла б до ночі перераховувати нотаріусу ймовірні фа- тальні пригоди буденного життя, та лише дивлюся на нього з прикрістю: — Новин не дивитеся? — А ви, судячи з усього, дивитеся їх забагато! — Такі часи! — повторюю бовдурові. — Рік дві тисячі сімна дцятий! Війна. Усюди війна. То допоможете? Герман усміхається нахабно, глузливо. — Здається, ви більше переймаєтеся не своєю наглою смер- тю, а тим, що ваші багатства потраплять не в ті руки. — А знаєте чому? — Просвітіть! — Бо — прикиньте! — всі свої матеріальні цінності я чесно заробила! Сама! Нотаріуса не вражає моє признання, хоча я вважаю це наріжним каменем і головним аргументом для самоповаги.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx