«Ініціація» Люко Дашвар
17 — Так і не спитав, як тебе звати… —Може, сам вигадаєш мені ім’я? Пізніше! Після того як ми… попрацюємо над заповітом, — виходжу з ліфта. Роззира- юся: які з цих трьох дверей зараз відчиняться для мене? Герман завмирає посеред площадки, дивиться на мене вкрай здивовано. Невже прийняв за чисту монету мої слова про роботу над заповітом? Тоді ще один мінус йолопу! За відсутність почуття гумору. — Якщо ми працюватимемо над заповітом, я і так знатиму твоє справжнє ім’я, — мовить йолоп чи то роздратовано, чи то розгублено. — Бо перше, що треба зробити, — встановити осо- бу, яка складає заповіт. Ти ж із паспортом? Я з паспортом, але чому він такий тупий? Нащо руйнує мі- зерну ілюзію романтичності, наче моє справжнє ім’я (варто лише Германові його взнати) переверне сите життя нотаріуса кардинально і назавжди? От чому він такий тупий?! У нас і так не було фатального знайомства, першого побачення, страж- дань через розлуки і ревнощі, поцілунків під дощем і обіцянок вічної любові, як те щодня показує телевізор. Може, він не дивиться телевізора?.. Язик проситься відповісти по суті: так, я з паспортом. Та всередині раптом виникає нестримне бажання величезними гострими ножицями розрізати одяг цього вайлуватого телеп- ня, повалити на якийсь диван чи просто на підлогу та зґвал- тувати! Нестримно, нахабно і так жорстоко зґвалтувати, щоби більше ніколи йому навіть на думку не спадало вести себе із жінками так… придуркувато. — У тебе є презерватив? — питаю, ледве стримуючи лють. — Чи мені до аптеки збігати?! Герман забуває про заповіт, джентльменські ігри в прелю- дії і те, що ми застрягли на площадці, території загального користування, перед трьома дверима на клятому двадцять п’ятому поверсі. Подається до мене, і — дідько! — ні. Знову ні!
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx