«Ініціація» Люко Дашвар
22 мертва людина, і розчахнула ті двері, аби перевірити, чи так і є. Але не встигла нічого побачити — прокинулася. Може, для того, щоб дізнатися зараз? —Маю… Маю пересвідчитися. Бо — сон. І взагалі все — не випадково! Не просто ж так пішла я за цим нотаріусом. Рані- ше ж такого не траплялося. Хоча спроби були. Штовхаю двері — вони піддаються несподівано легко, від- чиняються навстіж. Серце калатає: уві сні так і було. Вдивля- юся в чорноту коридору, — аж сльози на очі, — та бачу тільки дебелі важкі черевики, підошви сторчма. — Я на хвилину, на одну мить. Тільки пересвідчуся і одра- зу піду. Переступаю поріг, зачиняю за собою двері, опиняюся в су- цільній темряві. Думки б’ють, метушаться, малюють: ось спа- лахує світло, в електричному дні посеред коридору — важкі, схожі на солдатські берці черевики. Не порожні. На ногах людини, що непорушно лежить ногами до виходу. Мертва лю- дина. Я ще ніколи не бачила мертвих людей отак, посеред коридору. Дивуюся: чому в голові закарбувалося те нейтраль- не і геть не персоніфіковане — людина? Що за людина? Мо- лода чи стара? Чоловік чи жінка? Усе те має значення чи ні? — Десь же має бути вмикач! — обмацую стіни: де? Серце калатає, думки метушаться: де? Аби тільки не наступити на мертву людину. — Де?! — видушую. І знаходжу вмикач. Спалахує електричний день. Першої миті геть нічого не ба- чу: з переляку затуляю очі долонями і так стою. Нарешті види- хаю, опускаю руки, мружуся, вдивляюся в освітлений коридор: при стіні виструнчився ряд черевиків — чоловічих, жіночих. І тільки одні, важкі, схожі на солдатські берці, валяються по- середині, підошви сторчма. Порожні! З них не стирчать ноги мертвої людини. Мертвої людини нема.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx