«Ініціація» Люко Дашвар
25 дочекатися ночі. Пес повернувся до людини і, коли вона вкотре спробувала встати, аби продовжити шлях, загар- чав сердито: сиди, сиди. —Миколко, ти став дорослим,—відказала стара жінка. Ніч прийшла не сама—з вітром, з дрібним дощем. Ста- ренька скрутилася на землі біля пня, пес тулився до неї, грів, але то мало допомагало: людина тремтіла від холоду, не могла забутися хоч уві сні. Дощ укрив її лице, а пес по- думав: плаче… Завив, лизнув стару жінку в обличчя, наче пообіцяв красне щастя зранку, побіг у бік заправки. Підкрався, причаївся, вдивлявся довго. Нікого. Ані ав- тівок, ані людей. Навіть місцеві пси не відчували конку- рента: або дрихли на задньому дворі заправки, або пода- лися в свої мандри. Пес все вагався: перебігав із місця на місце за декілька метрів від АЗС, ніяк не наближався. Аж ось до заправки з траси повернула легкова машина. Пес зірвався, побіг поряд. Ховався за машиною, зиркав на две- рі. Автівка зупинилася метрів за три від дверей заправки. Двері розчахнулися, випустили назовні дебелого дядька-заправника, так і лишилися відкритими. Пес оббіг автівку з правого боку, бо зліва до водія вже наближався заправ- ник, закочував на ходу рукави уніформи, оголюючи воло- хаті, вкриті наколками руки: — Який заливаємо? Дев’яносто п’ятий? Повний бак? Пес зметикував: поки люди балабонять, час діяти. Крадь- кома наблизився до відчинених дверей і, коли до них ли- шилося з півметра, прожогом ускочив усередину. Не роз- губився, ніс не підвів: одразу кинувся на запах ковбасок до прилавка, де відвідувачам і каву варили, і сосиски для гамбургерів смажили. Не добіг — із підсобного примі- щення вийшла заспана жіночка-касирка. Йшла до при- лавка, бурчала спросоння щось прикре. Пес причаївся
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx