26 вона натомість може прикликати свою, а я не можу дозволити, аби таке сталося в повітрі. Поки що її аура — тьмяний жмуток серпанку, що ось-ось може згаснути. Якщо я чекатиму надто довго, моя сила, якою вона заражена, заподіє стільки лиха, що я згодом не зможу нічого вдіяти, а такого я не допущу. Я не можу допустити нічого такого. Тому триматимусь до останньої секунди. Час і віддаль — мої вороги і воднораз союзники. Це бентежить мою кров, і я спересердя пришпорюю деревокрила. Він видає скрик, виказуючи своє невдоволення або ж даючи сигнал решті зграї. Я знаю, що інші летять за нами. —Хутчіш, Арґо! — закликаю я пернатого звіра, хоча мій голос тремтить, як руки у недосвідченого злодюжки. І хоча вітрисько дме назустріч, Арґо пришвидшується, а я послаблюю віжки, щоб дати йому волю. Він розпростує величезні крила, розсікаючи нічне небо, освітлене лише захмареним місяцем. Мене відсмикує назад, і якби не шкіряний ремінь із сідла, припнутий до пряжки мого пояса, я, либонь, уже випав би. І мені було б не первина. Але зараз я лечу верхи не задля втіхи чи дозором. Зараз це питання життя і смерті. Її життя. Летимо якнайшвиидше від Ренголда, а небо П’ятого Королівства ніби карає нас за це. Певно, покійні король Фульк і принц Найвін воліють, аби в їхній смерті когось таки звинуватили. Прядка волосся Аурін вибивається з-під каптура мого плаща, і її золоті пасемця розвіваються на вітрі. Однією рукою я щільніше закутую її в плащ, намагаючись затулити від холоду, хоча знаю, що вона його не відчуває. Збігає ще тридцять секунд. Страх залягає в моїх нутрощах важкими цеглинами нездоланного муру. Мене гризе відчуття, ніби душа поволі покидає Аурін.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx