27 Мені доводилось бачити, що трапляється, коли я гаюся з поверненням сили гниття, і знаю, яка вона лиха. Я відаю, на яку небезпеку наражаю Аурін. Мою душу крає провина за скоєне, за магію, що тримає її в заручниках, але мій намір порятувати її щодалі зміцнюється. Ще раз скидаю оком назад, але Ренголда вже не видко, хмари оповили королівство суцільною поволокою. Краєм ока помічаю темну тінь, що протинає хмари, але мене не заскочує зненацька вершник на деревокрилі, що ширяє в мій бік. Проти цього звіра навіть Озрік видається малюком. Він мовчки дивиться на мене, міцно стискаючи повіддя, і я киваю. Сподіваюсь, я відлетів на достатню віддаль, бо вже неспроможний чекати ні секунди довше. Потягнувши за повід, я змушую Арґо шурхнути вниз. Мій деревокрил видає клич, і я схиляюся над Аурін, готуючись до спуску. Бачачи, що я готуюся приземлитися, Озрік різко свистить і летить за мною. Оддалік долинає клич деревокрилів у відповідь. Моя Лють всюди супроводжує мене. Очі печуть од сили вітру, що налітає на мене, поки ми знижуємося, розсікаючи важкеленне хмаровиння, просякнуте близькою бурею. Прожилки сили вздовж моєї щелепи зміяться і посмикуються, коли я стежу за живцем своєї магії, що вихриться зараз усередині Аурін. Гниття. Роз’їдання. Смерть. Це все не для неї, але янаслав це на неї. Як же я достобіса ненавиджу себе за це! Притискаю коліна, нахиляючись вперед і хапаючись за вудила свого деревокрила. —Ну ж бо… — бурчу я. Мабуть, Арґо вчуває моє сум’яття, адже якимось дивом він наддає лету. Волога замерзає в кутиках моїх примружених очей, а серце гупає в грудях так гучно, ніби міряється силою із хльостким вітром.
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx