28 —Майже на місці, — кажу я їй на вухо. — Зажди-но ще кілька секунд. Нарешті ми прориваємось крізь останні клоччя хмар та імли, а внизу нас стрічає мерзла земля, де світ замітає сірою заволокою. Коли здається, що ми ось-ось вріжемось просто в землю, Арґо спурхує в останню мить і облітає по колу деревокрила Озріка, перш ніж обидва приземляються на пазуристі лапи, здіймаючи бризки снігу, наче море б’є хвилями в кораблевий облавок. Змерзлими пальцями відстібаю пряжку, якою був припнутий. Обачливо зісковзую вниз, приймаю удар від приземлення на коліна, намагаючись не розтрусити Аурін. Не встигаю я зробити крок уперед, як Оз уже зриває свого плаща і розстеляє його на землі, коли я помічаю решту деревокрилів, що приземляються подібно до затаєних глядачів. —Не наближайтеся! — вигукую через плече. Я кладу Аурін на плащ і бачу, як до вен на її шиї тягнуться ледь примітні прожилки гнилі. Її волосся ореолом розвіяно довкруж неї, дивом сяючи навіть у темряві. Загорнута в мій плащ, вона має вигляд такої крихітної і такою неживої. Стаю над нею навколішки, і миттєво зосереджуючись, замружую очі. Моя магія, мов отрута, просотується в її розпростерте тіло. Неприродне тління продирається по її венах, через що прив’ядає її серце. Тління чимдалі скрадається до її горла, облягаючи її недвижні губи. Хвиля напруги прокочує моїм єством. Інстинктивно волію якнайшвидше вирвати Аурін з полону своєї магії, але розумію, що виривати її надто стрімко — це те саме, що одним духом вирвати лезо з рани. Я не хочу завдавати їй гіршого лиха, ніж уже заподіяв. Обережно, дюйм за дюймом, я забираю свою силу, намагаючись не вразити її. Позаду чуються перешіптування моєї Люті, непевні кроки, що порипують по снігу, сопіння дерево-
RkJQdWJsaXNoZXIy MjA3MDkx